?

Log in

Щасливий я

Добрий день, мене звати Андрій, я вчу убивати людей і я щасливий.

Хм. Ні, щось тут не так.
)

Давно була задумка написати текст про те, що я щасливий.
Але з моїми професійними обов'язками капелана діючої армії - слід таки докладно пояснити це відчуття, щоб не видатися фанатиком_війни чи просто емоційно неврівноваженим.
Треба читачам докладно пояснити - чому незважаючи на всю неймовірну складність зовнішніх обставин, - я вперше за багато років відчув себе весною 2014 року щасливим і досі так відчуваю, останні два роки.

Пояснення почну зі слів мого побратима по добровольчому батальйону Донбас - "я ніколи не думав, що так багато людей любить Україну, відноситься до неї точно так як і я".
Весною 2014, коли ми, добровольці Донбасу виходили на бій із атомною державою - ми відчували саме цю єдність_почуттів, спільність благих переживань.

Це є основа мого самопочуття - ми, Українці, добровольці, поставили своє життя на кон за Вітчизну і перестали комплексувати перед іноземцями. Коли по тобі стріляють із різноманітної стріляючої машинерії - це дуже швидко позбавляє зайвих комплексів.

Щоб пояснити динаміку цих почуттів - я поділюся із вами своїми традиційними жорстокими жартами.
Насправді це не жарти, але правдиві питання - та солдатам часто важко на них відповісти.

Жарт 1, питання солдату_добровольцю, найефективніше працює прямо на передовій:
"Навіщо ти тут? Навіщо це тобі треба?"

Відповідь найчастіша: "Я захищаю свою родину".
Відповіді пафосні в дусі "я захищаю Вітчизну" - зустрічаються відносно рідше.

І на основну відповідь "я захищаю свою родину" - даю відповідь:
"Чоловіче! Щоб захистити свою родину - треба її вивезти кудись подалі звідси. І самому тікати - тобі як військовому це абсолютно очевидно. Так чому ти тут?"

Жарт 2, вживається до солдат і офіцерів із аналітичними здібностями, бажано на передовій.
"Ти ж розумієш, що на нас напала ядерна держава.
Ми тут всі камікадзе. В принципі наші політики дають нам це зрозуміти. Що ти думаєш про капітуляцію? Може здамося, га?"

(Цей жарт треба проводити після трьох і більше операцій - а то добровольці можуть просто пристрелити, в цілях профілактики.)

Для чого я практикую ці питання, жорстокі_жарти в своїй капеланській практиці, практиці військового психолога - причому до самих відданих Україні солдатів і офіцерів?

Смисл жарту 1 - в тому, що насправді солдат любить Україну - і це абсолютно найперша причина, чому він ризикує своїм життям. Просто в пресі забагато пафосних слів на цю тему, ми звикаємо, що ці всі слова - лише забавки злих і тупих демагогів.
А простий солдат - ризикує своїм життям ТОМУ ЩО любить.

Цей жарт очищає почуття серця від наносних, зовнішніх смислів.
Воювати і мотивувати себе до бойової діяльності стає простіше, якщо тебе не обтяжують облудні думки і почуття.

Смисл жарту 2 набагато серйозніший - тому що у чоловіка від такого питання із боку бойового товариша наступає певний ступор, криза сприйняття любителя задавати такі питання.

Смисл простий - на нас напала ядерна держава.
Це вона здійснила - НЕ ДЛЯ ТОГО, щоб принести нам якесь добро. Це абсолютно логічно.
Відповідно із цього випливає дві прості тези:
1. Ядерне бомбардування не привід до капітуляції.
2. Капітулянтам - смерть. Той, хто схиляє українського солдата до капітуляції в умовах агресії ядерної держави супроти України - є справжнім ворогом і всій Державі і кожному Українцю конкретно.

Повторюю, що другий жарт про капітуляцію треба практикувати із тим, кого добре знаєш. Інакше можливі неприємні варіанти для жартівника.
)

Мета цих жорстоких і не дуже безпечних питань, як я її мислю:
1. Очистити справжні почуття серця від сторонніх і побічних впливів пропаганди;
2. Загострити бажання захисту_Вітчизни у особового складу.

Якби Український Солдат не любив би Україну - то ось ця практика взагалі б не мала жодного сенсу.
Адже очевидні відповіді людини, яка Україну не любить - треба тікати разом із родиною від війни та капітулювати при першій ліпшій нагоді.
І діє ця моя практика позитивно - тільки тому що солдати люблять Україну - як би глибоко це почуття не ховалося.

Якби це не було про війну - то ми всі могли би порадіти, сказати "які ви всі молодці" і піти на каву.
Але насправді це все саме про війну, на ній вбивають, гинуть, отримуюнь каліцтва і поранення. Плату за любов_до_України ворог збирає повсякчасно, йому ось це почуття не підходить - і тому він намагається знищити йогот носіїв фізично на фронті, а в тилу його підірвати через явні гріхи політичної еліти.

І я щасливий, перебуваючи в діючій армії - не дивлячись на все оце. Це потребує пояснень.

Моя робота - не є в тому, що вчити убивати людей.
Війна - це як пожежа чи стихійне лихо - до цього не можна бути готовим. Ну от як можна бути готовим до того, що твій дім раптом починає горіти?

Війна - це пожежа сердець, коли вогонь людської ненависті вже настільки загорівся в серці - що від надлишку серця починається реалізація цієї ненависті назовні.

І моя робота - зовсім не в тому, щоб викликати зворотню ненависть, ненависть до агресора, ненависть до палія війни - в даному контексті Російсько-Української війни 2014-2016.

Навпаки - я намагаюся повністю поставити емоційну сферу життя воїна під його раціональний контроль.
Причому додати до цього раціоналізму певні елементи Християнства, заповідей Божих - щоб потім, в залежності від інтенсифікації або спадання конфлікту воїн сам міг би регулювати свої емоційну палітру відносно ворога.

Уважні читачі могли б легко зауважити - що я намгаюся вкладати весь свій скромний талант в розвиток у військовослужбовця України наступних якостей:
ініцітивності, відваги (на межі можливого)
і великодушності (шляхетності).
Причому останнє за переліком зовсім не останнє за змістом.

Це я роблю - тому, що намагаюся бути справжнім Християнином, Учнем Христа, - і саме така установка Воїна підходить до тих варіантів майбутнього, які найбільш імовірні.

Насправді я намагаюся досягти двох ширших цілей - сформувати дві установки:
1. Якщо конфлікт буде йти на спад або прямувати до стадії замороження - то український воїн проявляти великодушність і відвагу при тактиці дрібних порізів при бойовій роботі по ворогу.
2. Якщо конфлікт перейде в пономасштабний - то тут український воїн має включити алгоритми "смерть капітулянтам" і "війна на виживання" при бойовій роботі по ворогу.

Цілком зрозуміло, що перша стадія конфлікту, якйи йде на спад (замороження) - може в будь-який момент зійти на другу стадію інтенсифікації. Різниця між цими двома стадіям - як між лицарським турніром 16-ого століття і вуличною бійкою проти банди грабіжників.

Тобто я не вчу солдат чистої ненависті, чи волі_убивати.
Захочеш вижити на війні - ці явища з'являться самі, причому в абсолютно загрозливій кількості і яксоті.
Моя ж місія - це дати солдату Російсько-Української війни 2014-2016, яка за характером є оборонна, захисна - найкращі налаштування внтурішнього світу, своєї душі, прості і дієві.
Як наладчик зброї вивіряє приціл і очищає ствол гармати, точно так само я очищаю серце і розум воїна від того, що може завадити йому на війні.

Солдат агресора, солдат Росії - не зможе застосувати ці установки, тому що для Російської армії ця війна є загарбницька, колоніальна. Російському солдату треба розіп'яті хлопчки, згвалтовані бабусі і інші замучені снігурі - саме як моральне виправдання агресії. Росіяни начебто захищають своїх, Русскіх, від українських політичних екстремістів (див Польщу, яка теж захищала своїх Поляків на території України_ЗУНР).
Тобто брехня сусідів_імперіалістів для своїх солдат про мету агресивних воєн супроти Українців - не є суто російський винахід.

Якщо ви, мої побратими, які чесно несуть хрест ратної справи супроти агресора - переживаєте читаючи це, що застосуючі мої уставноки ви станете такими "добренькими", такими лицарськими і такими малоактивними, що ворог отримає над вами перевагу - то не переймайтеся цим.
У нас є чудова зброя - розуміння російської мови і змісту військової пропаганди агресора!
Тобто щоб Росіянам напасти на Українців - їм потрібні такі конячі дози пропаганди про розіп'ятих хлопчків, згвалтованих бабусь, замучених снігурів і іншої пропагандистської гидоти - що інстинкт самозахисту включиться сам по собі.

Тому не переживайте, що росіяни будуть такі гострі як відточений меч, а моє вчення зробить вас слабкими, менш заточеними. Якраз навпаки - заточка російського серця швидко зітреться, а от українське серце буде благословенне Богом за витримку.

Війни як такі - це не лише сплеск емоцій і почуттів (ненависті, гніву), але ще і прояв сили, яка не знаходить собі позитивного вжитку.

Могла б Росія будувати ідеальну державу для Росіян?
Звісно могла б.
Навіщо ж напала на Україну?
Тому що без Бога налагодження правильних балансів у суспільстві неможливе - а сила в Росії є.
Відповідно сила, яка не вжита до себе самих для набуття чеснот і позбавлення гріхів - виливається на сусідів.

Тобто війна є частиною гріховного буття людства - якого ми маємо позбутися через навернення до Бога.
Але до цього навернення - було б дуже нерозумно позбавлятися від засобів самозахисту, армії і зброї (як це здійснила Україна із атомним озброєнням, скажімо).

Війна може бути оборонною, яку Бог толерує - тому що в жертви нападу немає виходу.
Тобто якби Україна напала на Молдавію чи Словакію чи ще якусь державу Християнського ареалу - то Бог засудив би нас за цей напад. Відповідно і я би протестував проти такого нападу.

Війни в не-християнськом ареалі - я розцінюю як поліцейські операції різної успішності. Але навіть вони мають бути релігійно-мотивовані і мати на меті передачу влади найбільш гуманним іновірцям із місцевих жителів.

Я не вчу вбивати людей - я вчу солдат твердо стояти на любові до України.
Моя місія - відділити цей наш інстинкт самозахисту, який велить воїну вбивати ворога на війні - від нераціональної волі до вбивства, насильства як таких.
От десь так.

І я щасливий цей третій рік підряд - від того, що багато Українців люблять Україну по справжньому і довели це вчинком.
І в той час, коли українська влада робить все можливе, щоб Українцем було бути соромно - в цей же час є Українці в Армії, серцем яких не володіє безчестя політиканів.
Солдатам, які чесно несуть хрест ратного труда в обороні Вітчизни немає чого комплексувати, ми можемо бути самими собою - щоб відштовхнутися від гріха і спрямувати себе до Бога.

Ось чому я щасливий
)

P.S. Ми можемо перемогти.
Ми дійсно можемо перемогти, якщо Росія атакує, я це точно знаю. Ось ця любов яка в Українців є - її лише треба очистити від гріхів, серед яких найбільшими є зневіра (свідома воля тікати від Бога), розпач і нарікання. Якщо ми із цим справимося - то можемо перемогти навіть при тій трагікомічній ролі, яку відіграє зараз політичне керівництво.
Тобто я не герой-самогубця, я працюю на позитивний результат, на перемогу. Героями посмертно нехай стануть ті, хто напав на Україну. А я після перемоги збираюся піти в гості на чай з тортиком, абсолютно негероїчно, зате живим.

Cила = це не жорстокість

Із глибин підсвідомості Українців, із незвіданих глибоководних западин колективного_підсвідомого Української Нації - в 1991 році виплив величезний Лінкор "Україна".

Для порівняння:
- в той же час із глибин підсвідомості Білорусів - виплив чи то прогулочний катер чи то плавуча тюрма;
- із підсвідомості Литовців - виплив есмінець з претензію на легкий крейсер, і тд.

Випливти могло лише те - що там раніше було.

Біда Українців в тому - що далі почалася чорнова робота із керування і устаткування нашого лінкора - бойове маневрування, постановка і навчання обслуги до гармат, навчання правил збереження боєприпасів в крюйткамерах, бойове маневрування. Все це таке важке.
Тому наша лінива серцем і темна розумом еліта - вирішила просто викинути озброєння заради благих словес керівників із інших лінкорів, які вже давно звершують свій похід.

Сусіди, керівники лінкорів - проте "забули" нам повідомити, що вони звершують саме бойовий похід, причому під прапором Хреста - саме тому вони і на плаву. Хрест щоправда залишився тільки на прапорах, а з душі вони його вже стерли або активно стирають.
Але зброю, тим не менше, тримають готовою до дії.

Через слабкість віри в Господа Бога, через слабкість віри у власну команду - ми втратили значну частину озброєння і саме головне те, чого не здобули - немає навиків бойового маневрування і досвіду бойової роботи.

Вся ця жахлива слабкість еліти - неминуче породжує культ сили і культ жорсткості у команди нашого лінкора.
Цей культ сили і жорсткості - може перейти в жорстокість в будь-який момент.

Ми переможемо в конфлікті із Росією - це не обговорюється.
Ми переможемо - і?
І - далі що?

Лінкор "Росія" - на повному ходу перетинає наш курс - і інерція сутички із нами має витиснути його на рифи. Він отримує пробоїну на всю довжину, а нацменшини, які вони так необережно ігнорували - підриваються по всій території корабля, заливаючи його напалмом громадянської війни. Залишки команди з усіх сил борються із напливом води в трюми і пожежею на палубах - але сили нерівні і корабель "Росія" топиться у своїх гріхах.

Далі що?

Далі я бачу загрозу масової жорстокості і геноциду по відношенню до нацменшини Росіян.

Ми Українці - отримали від свої предків не лише позитивні якості, але і культ віктимності, культ жертви, культу слабкості, культ анархії, - який чомусь видають за демократію, ліберальні цінності або навіть і Християнство.
Тільки кожний безвольний слабак - це зовсім не демократ і не ліберал і авжеж не Християнин;
як тільки в нього з'являється сила, то він її починає використовувати для помсти тим, хто його утискав.
Це норма нашого грішного світу.

Всі наші елітарії - це жертви, це ходяча віктимна фрустрація, яка нічого не може взагалі, їх треба гнати, змушувати, бити ногами, щоб вони зробили найпростіші речі для власного виживання. На вигляд вони ідіоти - але це не так.
Наша еліта - лише атеїсти, які ні у що і ні в кого не вірять - крім сили і грошей.

І ось про цю імовірну помсту слабаків - і є мій текст, тому що я не маю до них жодного відношення.

Після перемоги і відновлення нашого лінкора "Україна" в усій потужності - ми маємо:

1. Уникнути геноциду супроти нацменшини Росіян;
2. Забезпечити можливість вірним РПЦ (Російської Православної Церкви) служити Господу Богу - так як вони вважають за потрібне, не заганяючи їх в нашу спільноту Української Православної Церкви КП.
3. Налагодити ідейні і практичні підстави до інкультурації тих Кримських Татар - які забажають приєднатися до політичної нації Українців, команди лінкору Україна - зі своїми національними і релігійними особливостями.

Це все - дуже важливо, насправді.
Тому що культ слабкості, культ жертви (демократії і лібералізму, ага) - насправді може одномоментно, різко, раптово змінитися культом сили.

Я проти вигнання російської нацменшини із України.
Розпаду Росії - бачу майже неминучим, тому що їх еліта прямо за штурвалом п'є згорла вино атеїзму і егоїзму, гордині в своїх очах. Керівництво лінкору Росія зовсім невдячні Господу Богу за все те, що Він їм дав. В їх очах - це все надбали вони самі, своєю силою і своєю мудрістю.
А священики і навіть сам первосвященик РПЦ - не тільки не забирають вино гніву Божого у п'яниць - а навпаки наливають їм його ще і ще та говорять безумні тости про майбутні нові перемоги, досягнуті силою і злобою.

Бог не бажає смерті Росії.
Святий Бог любить Росію.

Тому в твоєму житті, мій читач абсолютно можлива така картина:
прибігаєш ти, юзернейм - з криком "я застрелив Росію, я відправив лінкор Росія на дно"
- а я в цей момент стріляю тобі в голову.

Поясню цей момент.
На Росії (Московському Князівстві, Московській Державі) - було і є велике благословення Боже.
Це благословення - було і є.
І навіть буде, - якщо вони повернуться до Бога від того, кому вони служать зараз.

Інша річ - як Росія це благословення використала.
А Росія використала це благословення - щоб звеличити себе убивствами людей і порушенням того скромного і відносного порядку, який в нас був. Результат перегляду цього порядку - світова війна.
І за це Росія може заплатити вже дуже скоро.

Але я категорично не бажаю, щоб Україна стала знаряддям виконання гніву Божого щодо Росії.
Якщо це можливо - то нехай обмине чаша ця нас.

Цей настрій - це дуже важливо в майбутній ІМОВІРНІЙ (бажано її уникнути) великій битві лінкорів Росія і Україна.
І я вам, всім українцям, його свідомо раджу, щоб нашою метою стало - відтиснути, відштовхнути, відтіснити лінкор Росія - а не знищити.

Святий Бог може нам дати їх у нашу руку.
Більше того - у випадку великої битви швидше за все так і буде.
І цей текст присвячений тому - щоб ми не порізали ворогів на дрібні шматки за її наслідками.

Хай пливуть собі самі кудись - в них є Церква, в них є корабель.
Якщо вже лінкор Росія піде на справжню вирішальну атаку на знищення лінкора Україна - тоді доведеться з ними розбиратися всерйоз - видати їм по перше число і відіпхнути у відкрите море, хай собі пливуть, безумні язичники.

Це вся силова робота, яку я бажаю виконати.

А от ставати знаряддям гніву Божого - убивати чийсь корабель, знищити його команду (хоча б і тої ж Росії) - це дуже небезпечне бажання. Так можна стати сосудом гніву назавжди, стати убивцями, кіллерами - це вкрай огидне майбутнє, якого ми маємо уникнути.

Християнство - це не ставити нікому ногу на груди, - але і не терпіти, щоб хтось ставив ногу на груди нам.
Християнство - це коли команда корабля з'єднана прагненням служити Ісусу Христу і ближньому.

А тому, після перемоги - ми маємо утримати наше Боже благословення, яке в тому і заключається, щоб ми, команда корабля Україна - принесли нові правила взаємодії між націями і їх державами.

Проросійський консенсус України - сягав 34% за Партію Регіонів і 49% на виборах президента Януковича - це дуже багато насправді. Це російська нацменшина (17%) + проросійські українці - від 17% на партійних виборах до 32% на особистих, за проросійського Українця Януковича.
Хай базові регіони цього консенсусу, Крим і Донбас - зараз окуповані, але на вільній території України залишилося багато проросійського населення, яке базує свою вірність лінкору Росія на Російській Православній Церкві.

Після нашої перемоги - ми маємо зберегти можливість громадянам України відвідувати РПЦ.
Але священослужителі РПЦ мають отримувати акредитацію в МЗС України - лише по факту визнання автокефалії УПЦ (КП).

Розподіл храмів (молитовних споруд) - має відбутися завдяки відкритому референдуму: яка Православна Церква має бути в Україні - Українська чи Російська.
Відповідно до результатів - по регіонах - мають бути перерозподілені храми, а священики РПЦ мають пройти акредитацію на предмет визнання автокефалії УПЦ (КП).

Кримські Татари мають отримати вибір - або інкультурації до Політичної Нації Українців - або шанс на незалежність в місті Татарополь (колишній Севастополь) або в якомусь конкретному районі Криму.
Але ажніяк не віддавати татарам весь Крим під незалежну державу. Крим має залишитися під владою України, із невеликим татарським анклавом.

Після нашої перемоги - ми маємо здійснити це перепланування нашого лінкора Україна - саме таким чином з метою не образити Господа Святого Бога в серцях наших співгромадян, але прославити Його і тим збільшити Його благословення на нас і наших нащадків.

Застерігаю від небезпеки культу слабкості, культу віктимності, культу жертви, який свідомо культивує наша еліта - і яким вже преситились наші союзники на Заході.

Українська еліта має вирішувати проблеми - причому вирішувати їх в рамках етики Ісуса Христа, згідно Його заповідей!
А зовсім не плакати і ридати на міжнародних саммітах, щоб наші проблеми хтось вирішив за нас.

Цей текст про те, що сила Християн - це не жорстокість і не намір убити.
Сила Християн - це дозоване, симетричне, цільове зусилля - спрямоване на захист свого життя або на допомогу ближньому, чиє життя є під загрозою.

Нехай врятує нас Господь Бог - як від культу слабкості, культу жертви - так і від культу сили і жорстокості, які насправді є одна і та сама проблема.

06.04.2016
ієрей УПЦ КП, капелан батальйону Нацгвардії Донбас
Андрій Чмєль.

Одному в полі Воїну

“Отче, я постріляв трохи москалів на Сході — як мені із цим тепер жити?”
Таке питання задав священику солдат, який прийшов з війни в 2015 ому році.

Це чесне, достойне і правильне питання.
Це чесне і достойне питання — тому, що воно Християнське.
Воно свідчить, що серце цього Воїна — живе, хоч і поранене Війною і Смертю. Це серце поранене і болить — тому що не може змиритися із насильством і злом цього світу, яке бачило і відчуло явно.

Це правильне питання —

Читати більшеCollapse )

Ubi cor - ibi Patria




"Де серце — там вітчизна" — з цього виразу Плінія Старшого , державного діяча і історика, Римської імперії почну свій нарис щодо останнього опитування про Росіян_в_Україні, Українську Націю, Російську Націю і їх меж в українському суспільстві.






"Де серце — там Вітчизна" — цей вираз безпосередньо і точно виражає сучасну політологічну проблему, яка постала перед державою Україна і державотворчою націю Українців.
Саме ця проблема національної меншини Росіян в Україні — сповна проявилася на виборах в Маріуполі і Красноармійську, прифронтових містах Донецької області.

Спеціально чекав пояснень від влади з приводу їх проведення, яке саме по собі в умовах війни носить злочинний характер супроти Держави і Армії — і таки дочекався від губернатора Донецької області Жебрівського. Пан Жебрівський виправдовується досить ординарно — всі підприємства належать представникам Опозиційного Блоку — тому начебто і дали провальний результат для українських партій.

Що ж це за результат?
Вибори мера Маріуполя:
1. 71% Вадим Бойченко (самовисування, по факту Опоблок,
директор підприємства Метінвест Ахметова).
2. 10%
Максим Бородін (Сила Людей);
3. 7% Юрій Тернавсь
кий (самовисування).

Вибори депутатів міскради Маруіполя по партійним спискам:
1. 66,
5% Опозиційний Блок (колишня Партія Регіонів);
2. 10,
5% Сила Людей;
3. 3,5
% — Сампоміч;
4. 3,2
% — Батькіщина;
5. 3,1
% — Укроп.
6. 3,0
% — Молодь до влади;
7.
2,9% — Наш край.
8. 2,7% — БПП.

Попередні місцеві вибори в Маріуполі були черговими і проходили 31 жовтня 2010 року — ось їх результати:
1.
52,7% — Партія регіонів;
2. 8,2% — Фронт змін;
3. 3,8% Сильна Україна.

Тобто як бачимо — Маріуполь як голосував так і голосує.
Звісно війна
активізувала місцевих виборців — як Росіян так і Українців.
Саме тому ця актив
ність росіян Сходу — і добавила голосів проросійській партії Опозиційний блок (колишня Партія Регіонів).
Патріотичні Маріупольці —
через ВІДСУТНІСТЬ державної політики, щодо їх консолідації — виявилися розпорошеними по 8 (вісьми!) політичним проектам. Тим не менше Українці Маріуполя активно прийшли на вибори і набрали в сумі понад 29% голосів.

Це і є
об'єктивне співвідношення по Донеччині, де грубо:
> 65 % — за Росію,
> 25% — за Україну.

На завершення математичної частини результат по виборах президента 2014 на Донеччині Порошенко набрав 36%. Тобто за загальнонаціонального лідера — ті самі Українці Маріуполя дали до 36%.

Результати цих виборів — це не зрада і не перемога, а об'єктивний
показник ваги російської національної меншини на Сході.

Так, — ці вибори невчасні, і під час війни вони не повинні проводитися — тому що дають чіткі політичні ефекти, які
по факту санкціонують війну з боку агресора.

Провідні аналітики попереджали нинішню владу, що так воно і буде.
От тепер вибори пройшли саме так як і мали пройти — український солдат отримав по руках від частини місцевих виборців.
Від більшої частини.
Разом із тим, цей факт зовсім не означає, що 30%
населення Сходу, Українців, законослухняних громадян Держави, мають стати жертвами всяких гіркіних, моторил і інших убивць, яких засилають із Москви.

Психологічна ремарка

Як безпосередній учасник звільнення окупованого Донбасу — повідомляю читачів про реакцію місцевого населення на Національну Гвардію, в якій мав честь служити на той момент.

В місті Бахмут (Артеміськ) Донецької області, який звільнила наша частина — одразу виникла потужна волонтерська структура, яка діє і до сьогодні на користь нашої Армії і Гвардії.
Фінансові кошти, свіжа домашня їжа, інформація про пересування терористів — все це ми отримували від місцевих мешканців.
Як спеціаліст по роботі із особовим складом — я завжди намагався це підкреслити солдатам, тому що це дійсно укріпляє моральний дух.

Одне діло — всякі абстрактні речі типу “територіальної цілісності” і “суверенітету”, а зовсім інше — коли заплакана дівчина вручає тобі на вулиці букет квітів, а потім її батьки місяцями постачають домашню їжу твоїй частині на дві роти особового складу.

Відповідно заявляю:

Українці Сходу — мають право жити
і мають право жити в Україні.
Точно так само як і Українці Криму — мають право
жити і мають право жити в Україні.

Задача Армії і Гвардії, збройних сил Держави — захистити це їхнє право.

Цю ремарку мушу вставити — тому що ці вибори можуть створити враження, що Українців на Сході не існує, а абсолютна більшість місцевих виступає за Росію.


Наша ж тема — це зовсім не Українці Сходу, достойні сини і дочки Вітчизни, які зараз відстоюють Україну, навіть без підтримки Києва.
Тема цього нарису — якраз Росіяни_в_Україні, які і перемогли на виборах в Ма
ріуполі. І будуть перемагати — якщо українська влада продовжить політику ігнорування Українців як таких на землях Сходу і Криму і не виставить харизматичного кандидата, якого підтримає і морально і фінансово.

Ще раз — навіть якщо українська влада возьметься за розум і почне брати активну участь в політичній українізації
міст Сходу і Криму (після звільнення) — то навіть тоді російська нацменшина зможе легко опиратися цим зусиллям на виборах за рахунок кількісної переваги.

По результатам мого опитування

Українець російського походження Матвєй Іванов, солдат ЗСУ, ганяє зараз Росіянина українського походження Тараса Петриченка, ополченця днр — такий от парадокс сьогодення, якому і присвячено опитування.

Як розуміють цей парадокс мої дописувачі патріоти України в сенсі колективному, національному— мені було цікаво і я в них запитав.
Хоч опитування і нерепрезентативне, але в ньому взяли участь вірні УПЦ КП з Півдня і Сходу, солдати батальйону “Донбас”, а також Українці російського походження, — тобто наша патріотична фокус-група — яка дала певні цікаві відповіді.

Росіяни в Росії розуміють цей парадокс просто — Матвєй Іванов їв наколоті апельсини на Майдані, потім взяв печенюшки від Нуланд, запив їх чаєм з наркотиками — озвірів від цих фруктів і напоїв і пішов розпинать російськомовних хлопчиків на Донбас.

А як розумємо вчинок Матвєя Іванова ми, Українці?
Адже нам всім очевидно, що Матвєй Іванов — це один із нас, це Українець.
Як ми відрізняємо Матвєя Іванова, який громадянин України і Українець від такого самого Івана Матвєєва, який теж громадянин України, але Росіянин?

Отже питання №1

Хто ми - Українці? Чому ти — Українець (Українка)?

Хто такий Українець і чому Матвєй Іванов, уродженець міста Чита (Росія) є Українцем, а Тарас Петриченко, уродженець міста Орджинікідзе (Україна) є Росіянин?

Ця відповідь дана Плінієм Старшим і є абсолютно християнська за змістом:
Де серце — там і Вітчизна.

Тобто в нашому випадку — хто любить Україну і проявляє почуття на практиці (воює за неї в Армії, волонтерствує, працює в тилу на Армію і волонтерів) — ТОЙ І Є Українець.

Хто любить Росія (Польщу, Румунію, Німеччину тд) = той і є Росіянин (Поляк, Румун, Німець тд).




Приналежність до тої чи іншої Етнічноїації це воля Божа, вона від нас не залежить.
А от приналежність до тої чи іншої Полтичної_Нації — це вже питання особистого вибору.
Основа кожної
Політичної_Нації християнського ареалу — це Етнічна_Нація, кровноспоріднена спільнота із одною мовою спілкування і компактним ареалом проживання.
Нація_Політична
це вищий етап розвитку етнічної_нації на якому національний колектив створює свою державу і реалізовує свої інтереси назовні.

Матвєй Іванов любить нашу Державу і ризикує за неї життям — отже він Політичний_Українець.

Питання
2. Хто вони — Росіяни? Чим Росіяни відрізняються від Українців?

Монолог:
- В мене є мама — я її люблю.
- А ти любиш мою маму?
- Ні? НІ?? Як це — ні?? Ти любиш свою маму??! СВОЮ???
У-У-У! ЗРАДНИК!!!

Цей монолог може прозвучати будь-де на прикордонні Українців і Поляків або Українців і Росіян — з приводу відношення до Держави Українців, Поляків чи Росіян.


Поляки і Росіяни — мають давню християнську державницьку культуру і християнську воїнську культуру — за рахунок чого вони успішно збудували свої держави і мають багатосотлітній досвід успішного шантажу українців, щоб ті служили в їхніх національних проектах.

Поляки і Росіяни — схильні демагогічно називати Українців за прагнення до побудови Держави — шовіністами і терористами, а своє прагнення захопити нашу землю і вбити нас, її уродженців і власників — “інтернаціоналізмом” і “прогресом”.

З цим явищем нас знову познайомила російська пропаганда 2014-2015, яка мимоволі і стала націєтворчим чиником для Українців.
Ця людинонависницька макабрична єресь, яку несе про нас,
Українців, російське телебачення і яку на ура сприймає російський обиватель вона відділила нас від Росії в моральному плані непорушною стіною.
Саме ця брехня, яка провадиться з метою обґрунтування вбивства Українців та війни агресивної війни на знищення супроти України — чітко поставила межу в серці кожного громадянина України, який мусив остаточно і назавжди вибрати яку державу він визнає Вітчизною — Україну чи Росію.

Тому що російське державне телебачення свідомо дезінформує, обманює, бреше своєму російському обивателю, Росіянину — з метою нашого вбивства, вбивства Українців, уродженців України і зруйнування нашої Держави.

В результаті 85% громадян України об'єднали cвої серця в навколо спротиву окупантам:
Росія веде неоголошену війну проти України.
8% громадян України — завдяки цій пропаганді віддали свої серця Росії, чітко встали на позицію Росії:
українські бандерівці-шовіністи переслідують мирних Росіян.
7% — приховують своє ставлення до подій.

Рейтинг російського уряду, який провадить цей злочин проти Бога і Людства — сягнув 85% в середовищі Росіян в Росії.
Лише 15% Росіян активно протестують проти агресивної війни щодо України — за що удостоїлися назви “национал-предатєлі” (вороги_нації, вороги_народу) від правлячої верстви.


Ці 15% Росіян, які зберігають християнське ставлення до Українців — їх цькують в Росії, але для нас вони і є єдині Росіяни, з якими ми ще можемо спілкуватися зараз.

Решта, включно з моїми родичами у Волгограді — щиро вірують, що я як солдат Нацгвардії кожен день розпинаю російськомовних хлопчиків. І ніякі виправдання, що це все вигадки, що я Християнин, я віруючий-практик, я монах зрештою — на них зовсім не діють.
Для них я — звір, який розпинає російськомовних хлопчиків. Все.


Але 15% Росіян — які не вірять державній пропаганді Росії — вони є, вони дійсно існують. Вони збирають стотисячні марші проти війни з Україною. Для правлячого режиму вони — “национал-предатели”, а для нас останні нормальні Росіяни.

Тобто ми згодні, що в Росії — 15 % адекватних Росіян, які сприймають як Українців.

Скажу ще такі маловідомі цифри, як решта 85% ставиться до війни проти України:






30% — точно знають, що російська армія здійснює вторгнення в Україну і підтримують це вторгнення. Злобні падлюки, правда?
55% — щиро вірять що в нас повстав Крим і Донбас, Україна напала на повсталих за свободу мирних Росіян, а Росія зовсім не при чому.
Цих я називаю — дебілами, тому що щоб вірити в таку маячню — треба бути виключно дебілом. Але підозрюю, що дебіли лише прикидаються дебілами — насправді вони все розуміють, але їм страшно виступити проти злочину, який чинить їх держава.
Так само чинили німці під час геноциду євреїв: всі знали, що євреїв оголошено ворогами народу, до них приходять із Гестапо, потім євреї зникають, а із труби над концтабором піднімається чорний дим. Всі німці це знали — але на питання де поділися євреї відповідали "не знаю", тому що дебілом по власному вибору бути інколи дуже вигідно.





Поза тим ми бачимо чітку моральну межу між Українцями і Росіянами в питанні:




чи варто Росіянам завойовувати Україну?

Щоби підкреслити цю різницю між нашими націями, напишу лише одне для 30% Росіян взагалі це питання взагалі звучить так:
чи варто Росії звільняти Україну від бандерівців-шовінстів?

Ну що — оцінили різницю?
Отож бо і воно.

Саме це питання щодо окупації України (або “звільнення України від Українців”, ага) — і розділяє наші нації абсолютно чітко, адже
більшість Українців, з Матвєєм Івановим включно — категорично навіть самої постановки цього питання.

Поза цим основним питання сьогодення православні Українці і православні Росіяни — дійсно мало чим відрізняються.
Ні зовні, ні в менталітеті — особливих відмінностей на перший погляд немає.

Хоча. ХОЧА!

Якщо уважно придивитися — то у Росіян видно чітка національна_консолідація навколо Держави і чітка військова_солідарність супроти ворогів Держави.
Нація Росіян — позиціонує себе не лише через внутрішні прояви, а і згодна активно діяти, в тому числі збройним шляхом, за межейю національної юрисдикйції.
Це спадок православних Християн, їхніх предків, який Росіяни проїдають з 1917 року — а він і до сьогодні працює на Державу.

В Українців — такої воїнської культури і близько немає.
Зате Українці значно добріші в побуті — в нас нижча кількість вбивств і інших тяжких злочинів, нижча наркоманія, нижчий рівень убивства ненароджених дітей через аборти.
Приблизно на одному рівні алкоголізм, зруйнування
сім'ї (розлучення).

В порівнянні із Росіянами, то Українці — такі собі хоббіти, ельфи, які зайняті самі собою, своїм життям і думають, що інші теж так мають ставитися один до одного.

Мене сильно турбує таке відношення Українців до навколишнього світу — коли в Руанді ріжуть християн, в українці їдять хлібчик з масличком і думають щось типу “ми ж такі маленькі, а це
ж так далеко, що ж ми можемо зробити”.

Мене сильно турбує, коли в Іраку з 1000 000 (одного мільйона!) Християн залишається 10 000, а наші доблесні перші померанчеві 2004 забирають звідти українську Армію, — тому що її треба знищити в угоду їх власній дурості — а українське хоббітське суспільство йому радісно аплодує з цього приводу.


Мене сильно турбує — коли в Сирії убивають Християн, а українське суспільство навіть не здатне визначитися із тим, кого слід підтримувати.

Тривале бездержавне існування — стимулювало в Українцях не лише доброту і чуйність, але і анархізм, меншовартість, віктимність і комплекс лузера.




З усім цим букетом доводиться стикатися кожному психологу в Армії і капелану зокрема.

Тому насправді різниця між Українцями України і Росіянами Росії — є досить відчутна, і часто не нашу користь.

Питання №
3. Росіянин_в_Україні і Ватник, Колорад — це синонімічні поняття чи ні?

Учасники опитування відповіли вірно — що це не тотожні поняття.
Тобто Росіянин і Ватник, Колорад — це не одне і те саме.

А от з визначенням — хто ж такий Росіянин_
в_Україні — з ним виникла проблема.

Один із дописувачів порівняв Росіян із людьми радянської ментальності, тобто із народом_СССР. В якійсь степені це відповідає дійсності — електорат Партії Регіонів — це люди старшого віку, які народилися і виросли в СССР та із середньою освітою за даними статистики.
В цьому твердженні про радянське багато правди — але далеко не вся.

Інший дописувач підкреслив авторитарний, силовий, схильний до диктату або підкорення характер Росіян як антитезу характеру Українців.

В принципі це правильно, це так і є — якщо говорити про психологічний портрет.

А в плані практичному — Україна перемагає в середині українського суспільства, йде стрімка націоналізація суспільства, наростання патріотизму — де межа українізації? Де східна межа нашого національного проекту? Чи ми маємо українізувати всю Росію — а далі через Аляску вийти на рідну Канадщину і там проголосити Ванкувер столицею нашої панукраїнської поліконтинентальної супердержави? )

Останнє питання — звісно жарт.
Але сам факт наявності Росіян_в_Україні ставить питання про повагу до них, до їх національної ідентичності.
Із соціологічних опитувань ми знаємо, що 17,7% громадян України — відносять себе до Росіян.

Вдумайтесь!! Кожен шостий громадянин України — це Росіянин.
Панове — це багато людей. Це не просто багато — це дуже багато людей. І всі ці 17,7% більше ляльні Росії, ніж Україні.

Так, нинішній уряд Росії вчинив злочин щодо Росіян в Україні, коли вирішив використати їх як камікадзе, підривний і в переносному і в прямому значенні елемент проти України.

Це злочинна політика Кремля — яка чітко носить не про-російський, а анти-український характер!

Поза тим — це нам дає цікаве питання — чи є в Україні Росіяни, які зберігають політичну ідентичність Російської Нації, але при цьому поважають Українців?

Відповідаю — так є, це Росіяни, віруючі Православні Християни, які відвідують Московський патріархат.

Нормальне християнське ставлення до українців — зберігається в російської нацменшини лише серед віруючих Православних. Тому що ми, українські Православні — їм брати по вірі.

Для всіх Росіян_в_Україні, які не релігійні (а таких є більшість, на жаль) — російська державна пропаганда є актуальною.

Тому Росіянин_в_Україні і Ватник, Колорад — це дійсно не одне й те саме. Як правда і те, що абсолютна більшість ватників, колорадів — це саме етнічні росіяни або неукраїнські мігранти, електорат Наталії Вітренко.

Цікавий момент, що війна в Україні точиться між “украми”, “укропами” і “ватниками”, “колорадами”.
Тобто з одного боку в нас є бренд політичної нації “укр” (“укроп”) — який приліпили нам сепаратисти, це їх творчість,
це відсилка до Українців загалом;




а з іншого боку ми їх охрестили — “ватниками” і “колорадами”, що є очевидною відсилкою до російського_мілітаризму, російського_шовінізму, але не до Росіян як таких.

Тобто Росіяни_в_Україні — є і їх треба поважати, якщо вони поважають нас, Українців і згодні боротися демократичними методами за свої права.

Як не дивно, але деякі українці всерйоз вважають, що все українське населення має бути українізоване, гомогенізоване і патріотичне.
Прошу усвідомити, що ці мрії — нездійсненні.
Виборець Криму і Донбасу — все одно буде голосувати за Росію, як зараз проголосували в Маріуполь — тому що це території компактного проживання російської нацменшини.


Особисто автор цього тексту, уродженець Півдня, корінний Українець, рід якого проживає на Херсонщині вже понад 150 років, мої предки знали тих, хто будував мій Херсон, а можливо і будували його самі.

Що нам потрібно?

Релігійно-мотивована політика щодо російської національної меншини. Росіянам_в_Україні треба дати час, щоб вони зрозуміли смисл політики Кремля по перетворенню їх на камікадзе, на живий таран супроти України і Українців — заради завоювання земель.

Кремлю йдеться про інтерес земельний, інтерес антиукраїнський — але не інтерес проросійський. Люди, Росіяни_в_Україні самі по собі, Москві абсолютно байдужі.

Зараз Росіяни в Україні це почути не можуть в них перед очима розіп'яті діти, спалені заживо одесити і інші вигадки пропаганди.

Треба дати їм час — ця ненависть до Українців, яку в них напхали і яку вони радо сприйняли — її з часом розвіє Сам Бог.

Поза тим Росії і Росіянам як нічого не загрожувало раніше — так і зараз нічого не загрожує від України.

Єдине у світі, що може вбити Росію це гріх ненависті, в якому Росіяни втопили своє серце.

І це мав би хто озвучити в Православній Церкві Константинополя, старої столиці Православних — тому що нас вони точно не послухають.

Зараз ми балансуємо між широкомасштабною війною і довготривалим конфліктом — цей текст звісно писаний про другий варіант тривалого військового конфлікту низької інтенсивності.

Жорстка_Лінія

Цей текст — коментар п Горбуліну на його статтю "Чорна діра": нескінченний тупик урегулювання, до його оцінок української еліти http://gazeta.dt.ua/internal/chorna-dira-neskinchenniy-tupik-uregulyuvannya-_.html.

В ній автор с
татті із красномовною назвою хвалить нашу еліту, що вона нібито стала дуже жорсткою через сучасні уроки історії.

Яку ж жорсткість нашої еліти вбачає п Горбулін?
Ні багато ні мало — він вбачає її в тому, що ми готові відгородитися від окупованих територій фортифікаціями і фактично передати їх таким чином окупанту. Ну а окупанту утримання їх невигідно —
тому ось які ми жорсткі.

Ця стаття — відповідь на питання якою має бути справжня Жорстка_Лінія
щодо чорної діри, тобто зони російської окупації та радикального виходу із “тупика урегулювання” .

Принципи Жорсткої Лінії:

Читати більшеCollapse )

Мрія про Україну ХХІ

Біда українців в тому, що слово “Бог” - для них нічого не значить", - німецький офіцер, цитата з кінофільму Сергія Довженка

Емоції, почуття та їх вплив на смисли життя людини особисто та національного колективу (України в нашому випадку) та всього людства загалом — така амбітна мета цього нарису.
Рушієм нашого особистісного зростання (або занепаду) — є наші мрії, їх моральна якість.

На нашу здатність мріяти, тобто творчо уявляти майбутнє — впливають ідеї, почуття і емоції.
Емоції і почуття, їх роль в становленні особистості, в становленні колективу особистостей — надзвичайно висока.

Ідеї виступають центрами кристалізації емоцій і почуттів, стартовими майданчиками нашої творчої уяви.
Почуття, емоції виступають мірилом моральної досконалості ідей, тобто чим досконаліша ідея в моральному плані — тим більше задоволення людина отримує від її реалізації.

Насправді ця здатність до втілення моральних ідей — вона проявляє нашу спорідненість із Богом, нашу внутрішню єдність із Творцем.

Наша здатність до втілення ідей аморальних, ідей про особисте торжество над іншими людьми, або одних колективів над іншими — через силу, насильство, примус — це навпаки показник нашого внтурішнього розділення, здатності до поранення злом самих себе.

Національні емоції і почуття — як фактор колективної індивідуальності, як геополітики — ось тема, завісу над якою ми спробуємо підняти.

Нас, Людей в цьому світі відрізняють смисли — кожен їх формулює і втілює сам, в міру своєї здатності до абстрактного мислення та сили волі.

А от єднають нас — якраз однакові емоції і почуття, які ми відчуваємо.

Найпростіший приклад — сльози у дитини викликає якийсь дрібний нещасний випадок, але вигляд цукерки одразу висушує сльози обіцянкою смакового задоволення. В нашому дитинстві ми живемо простими почуттями, тому нове враження швидко витісняє попереднє.

Людина доросла — вже значно інерційніша в почуттях і емоціях.
Вони стають сильнішими, їх позитивна чи негативна природа визначають життя, прямо впливають на втілення смислів.

Мрія, уява, абстрактне мислення — ці якості знаходяться на межі емоцій, почуттів і раціонального планування.

Всі люди цього світу бажають добра собі особисто.
Значна частина людей бажають добра і своїм одноплемінникам.
Деякі люди бажають добра для всього людства.

Відповідно центральним питанням будь-якого суспільства є:

що таке добро?

Читати більшеCollapse )













Культ_сили і культ _Честі

Ситуація 1
Іловайськ, батальйон Національної Гвардії Донбас штурмує позиції сепаратистів, які відбивають штурм з допомогою артилерії. Війна війною, але їсти солдатам теж треба, кухня знаходиться в небезпечній для обстрілів зоні.

Солдат Нацгвардії зварив собі каву тим часом — коли саме почали арналіт.
Він біжить в укриття і на кожен снаряд, який падає — він миттєво ховається в окопи і щілини.
Чотири рази він блискавично падає в укриття.

Коли він забіг в бліндаж - то по
ставив повну кружку кави на стіл, передихнув — і почав її з насолодою пити. Тому що не пролив жодної краплі кави за час свого бігу і акробатичних номерів по ухилянню від снарядів.

“ Диви, каву не кинув — та ти справжній Українець, Корд” — віта
в його товариш по зброї.

Тема — Честь.

Ситуація 2.
Звичайний українець, робітник забігає додому поїсти в обід.
Оскільки як завжди щось не встиг, забарився — то гріти гарячу їжу нема коли — робить собі швидко кілька бутурбродів, які запиває йогуртом.
Поки він поїдає їжу — по радіо говорять, що він дискримінує жінок, гомосексуалістів, циган і багато кого ще..

Чоловік чухає потилицю...
Він просто працює, зараз він просто їсть, щоб встигнути на роботу — а виявляється він когось дискримінує, обмежує чиїсь права.

Тема —
Культурний Марксизм.

Ці два поняття нам будуть потрібні

Читати більшеCollapse )

Впав Бел, повалений Набу

"Впав Бел, звалився Набу" — ця цитата з пророка Ісаї, 46.1, відноситься до звільнення євреїв з вавилонського полону.
А Бел і Набу (Нево) — це боги двох міст в стародавній Вавілонії. Насправді їх там було дуже багато, кожне місто мало свого бога, ідола, який був зроблений руками ювелірів і митців.

Пророк Ісая говорить про останні дні Вавилонської Держави, правителі якої знищили Єрусалим та примусово переселили євреїв до метрополії. На час написання пророцтва перський цар Кир ІІ Великий підійшов до столиці, до міста Вавилон. Щоб врятуватися від іноземного завойовника правитель Вавилонії Набонід наказав привести всіх ідолів, з кожного міста держави до столиці.
Але картина релігійного торжества виявилася сумною — в'ючні тварини, зморені та нещасні, тягли ідолів по Вавилону, а вдома місцеве населення ремствувало і нарікало на святотатство.

Бел і Набу вказані тут як основні боги, потім сам завойовник Кир буде використовувати їх в своїх царських печатках. Але поряд з ними були везені тваринами по вулицям приреченого Вавилона також і Ешнунак, Метурн, Дері, Замбана, Іштар, Марад, Забаб, Кіш, Ніліль та багато інших — кожне місто стародавньої Вавилонії мало свого бога-покровителя. (Назви ідолів подані за “Історією Перської імперії” Альберта Олмстеда).

З того часу змінилися часи, пройшли не століття, але тисячоліття минули з того часу.
Це пророцтво Ісаї було опубліковане 538 року до Різдва Христового (або до нашої ери, - висловлюючись вульгарним науковим сленгом). В ньому пророк дорікає вавилонянам за ідолопоклонство та передрікає загибель їх державі.

З того часу змінилося багато чого — але не змінилася людина з її слабкостями.
Ідолопоклонство — це одна з таких слабкостей, яка буде переслідувати людство довіку.

Чому це так важливо, що пророк Ісая та всі решта пророків одностайно засуджували це явище?
Та й навіщо — адже Вавилонія ажніяк не належала до Церкви Старого Заповіту?
Чому ці стародавні клерикали подвижники так заповзято втручалися у внутрішні справи суверенних Єгипту, Асирії, Вавилонії, Перської імперії, імперії Македонського, Римської імперії та інших держав?

Де їхня толерантність?
Де їх повага до прав людини?
А якже принципи ООН?

Хіба вони не знали, що в ХХ столітті будуть убивати поклонників Істинного Бога, а начальники Церкви Нового Заповіту будуть мовчати і робити вигляд, що нічого не відбувається?
Переслідування та вбивства християн у В'єтнамі, Нігерії чи Північній Кореї — вони ж знаходять можливість це толерантно не помічати?
Або он ті очільники Православної Церкви поза Україною — всі ж бачите як вони чудово не помічають агресії Росії з метою знищення Православної України?
І навіть дві світові війни пройшло — і їх примудрилися начальники Церкви не помітити!
Принаймені немає жодного проклятого Церквою політика по їх наслідкам — так в чому справа?

Чого ж ті старозаповітні фанатики так напали на супертолерантну і ліберальну Вавилонію, регіональну державу Близького Сходу — де кожен міг поклонятися своєму богу, в тому числі і євреї, або не поклонятися жодному?

Чого всім цим пророкам і Ісаї в тому числі не вистачало?!

Відповідь далі.

День перемоги здорового глузду

10ого квітня 2015 року сталася інша історична подія такого плану як і 538 до РХ — впали ідоли комунізму в державі Україна, в регіональній державі Східної Європи.
Впали наші сучасні комуністичні аналоги Бела, Набу, Ешнунака і інші вигадані грішними людьми боги.
Кумири їх вже не зможуть збирати криваву жертву по всьому світу — оскільки вони засуджені Державою Україна, яка і постраждала від них чи не найбільше з усіх народів.

10.05.2015 — ось день перемоги, який вже можна святкувати, — адже саме в цей день Парламент України визнав ідеологію комунізму злочинною, а ідолів цієї крипторелігії наказав прибрати, щоб вони більше не могли вбивати людей своїми ідеями.

Цей день перемоги — для всіх справжніх Учнів Христових, по всьому світу.

І смислу цієї перемоги присвячений цей нарис.

Що означало падіння ідолів для Вавилонії?
Що означає падіння ідолів для України?

Це шанс повернутися до поклонінню Істинному Богу.
Це шанс для всієї Нації, всієї Держави зробити правильний вибір!

Це лише можливість, шанс, - але вже сам факт, що цей шанс в нас є — це велике благословення Боже.

І великий тягар упав з моїх плеч, бо тепер знято ганьбу з України.
Ганьба ця — це зрада Святого Бога задля кумиру комунізму, заради ідола побудови_раю без Бога.

Верховна Рада Україна винесла вердикт цьому релігійному злочину і радіє моє серце від того.

Разом з тим зруйнування ідолів — це лише перша дія очищення, за яким має послідувати пояснення усьому світу, в тому числі жертвам цього ідола, які ще страждають від нього сьогодні — для чого ми це робимо.

Хіба ми не могли бути толерантними?
Поважати право на свободу совісті комуністів?

А якже лібералізм, права людини та інші прогресивні теорії?

Для чого все? Заради чого або заради кого?
Ось питання!


Для чого все


В Біблії святі пророки, в тому числі Ісая, в основному засуджують три гріха суспільства:
1. Ідолопоклонство;
2. Марновірство;
3. Гріхи плоті.


Ідолопоклонство є образою Святого Бога, який Є Один.
Марновірство — є суть магізм, віра в те, що світом духовних сутностей можна керувати через магічні ритуали, маніпулювати духовною реальністю заради власного егоїзму
без всякої моралі;
Гріхи плоті — тоді мали релігійно нормативний характер, тобто для язичницьких культів була характерна священна проституція, масові оргії і тд. Тобто все те, що повертає нам сучасний лібералізм під машкарою “свободи совісті”, яку чесно слід називати свободою_від_совісті.


Язичництво, воно ж ідолопоклонство — прокляте Богом, адже воно не відповідає духовній реальності, а служить демонолатрії, проникненню містичного зла в справжнє бого-почитання.

Ідоли падають, тому що люди втомлюються проливати кров на їх вівтарях.
Так було, є
і буде — як тільки ідол втрачає приплив людської крові — так одразу всі бачать його внутрішню порожнечу і антилюдську практику поклоніння.

Ось впав ідол комунізму — звершилося те, про що мріяли мільйони його жертв.

І що далі?
Що будемо робити далі?

Поставимо нових ідолів?
Зробимо кумира Держави і будемо курити йому фіміам?
Поставимо портрети наших героїв Держави і проголосимо їх святими нового культу?
Чи підемо ще далі — і зробимо із Православного Християнства фетиш, в якому треба два дні на рік прибути до храму та носити священні амулети на шиї — а всю решту року будемо жити як язичники
як це є сьогодні?

Неважко зрозуміти, що зло є зло — коли ти особисто від нього постраждав.
І визнати зло саме злом, назвати чорне чорним — це вже великий подвиг.
Але пояснити це іншим людям неможливо без опори на Справжнього Бога.
Тому що язичництво вчить, що зла не існує, зла немає, в усіх є добро і зло, трохи того і трохи того, і кожен по своєму правий, і в кожного своя правда і тд. І інші слова безглузді і мерзенні.

І назвати зло злом, чорне чорним — це вже подвиг благочестя.

Але що тоді Добро? Що тоді Біле?

Ось до якого питання нас повертає падіння ідолів минулого і ми маємо дати на нього точну відповідь — щоб не посадити на шию собі самим та нашим нащадками нових ідолів, гірших за попередніх.


Відповідь на питання “для чого” має бути наступна:
Ми скинули ідолів, ми назвали зло злом, чорне чорним — заради Святого Бога і блага всіх людей світу, щоби всі знали суть комунізму і стереглися цього зла.
Це відповідь Християнина.

Але вона може бути і така: ми скинули одних ідолів,
бо вони виявилися погані, вони принесли нам не те, що ми хотіли, тому їх скинули щоб утвердити інших, хороших ідолів, бо кожен має право на свого ідола. Це відповідь язичника.

І в залежності від того — який смисл ми вкладаємо в ліквідацію ідолів минулого — залежить
будемо ми благословненні чи прокляті.

А разом з нами і весь світ
.

Наслідки падіння комунізму в Україні

Світ поза Богом — є лише грою хаосу, з якого час від часу піднімаються ті чи інші ідоли, щоб спокусити і убити багатьох людей. Правителі світу цього — самі звичайні люди, причому як правило розбещені необмеженою владою над іншими людьми. Полишені справжнього богопізнання вони легко скочуються до язичницького світогляду: зла не існує, всі трохи добрі і трохи злі, а тому треба так домовитися, щоби ці властивості не заважали комфортно жити.

З язичницької точки зору світ — це місце, де церковники церковничають, силовики сильничають, а купці купечать на фоні пошуку успіху в особистій та політичній сферах життя, і вся суміш добра і зла, білого і чорного, чистого вина і блювоти крутиться у всесвітньому унітазі, чекаючи поки Смерть не натисне кнопку зливу.
І якщо Бог навіть існує — то хай Він простить,
раз Він такий вселюблячий і всеблагий та й витягне з того унітазу, бо всі ми люди, а ми нічого міняти не будемо. Ми грішили, грішимо і будемо грішити.

З християнської точки зору світ — це Рай, наше Царство Небесне, яке ми, люди довели до катастрофи своїми гріхами. І в ньому постійно точиться боротьба Добра і зла, де вірні Богу намагаються відновити той справжній Рай, а люди світу цього настійливо і переконливо, в ім
'я багатьох ідолів постійно намагаються збудувати пекло. І всі церковники, силовики і купці — лише в тій мірі благословенні, як вони здійснюють на пркатиці своє служіння Богу і ближньому.

Бог існує, Він простить,
Він вселюблячий і всеблагий та й витягне з того океану гріха, - але витягнути із прірви гріха нас людей він може лише за нашого щирого бажання.
І тому ми міняємо самих себе, а через нас і весь світ заради торжества Добра і Істини.

І щоб здобути цей Рай — ми повинні повернути собі єдність із Богом, можливість бого-спілкування, через покаяння, зміну способу життя, через покаяння, через відкинення гріхів язичницьких, магічних та особистих.

І це діаметрально різні світогляди, сутнісно протилежні.


Пророки Біблії напряму зверталися до язичницьких політиків, до кесарів і монархів — і закликали їх до покаяння. Це той дух, який мала і Церква Нового Заповіту, але частково втратила його через гріхи священоначалія. Ісая, Єремія, Осія та інші пророки — навіть язичникам докоряли, погрожували їм і проклинали їх. А ось ці нові начальники Церкви посідали на сідалищі Мойсея, щоб говорити грішникам “мир-мир” та інші благочестиві нісенітниці. Насправді це той самий розворот до язичництва, тільки прихований псевдохристиянською риторикою.

Які ідоли правлять світом зараз?

Столицею Християнського Світу є спадкоємці Західної Римської імперії, в мові сучасників — “Захід”.
Цивілізація
Заходу мучиться ідолами, які пророки поборювали ще серед фінікійців — культ сексу як звільнення людини від релігійних табу.

Насправді Християнство
нав'язує суспільству два шари табу.

Вищі табу:
1.
Людське життя — священне, забирати його не можна.
2. Жінка має рівну гідність з Чоловіком, принижувати її гідність не можна.
3. Шлюб — це довічний союз Чоловіка і Жінки, унікальна соціальна команда з двох взаємодоповнюючих осіб. Руйнувати його не можна.
4. Робота понад усе. Хто не працює той не їсть.
5. Право — захист слабких від волюнтаризму сильних.

Нижчі табу:
1. Не можна їсти людське м'ясо, — який би не був голод, якими б не були умови нестачі їжі, вживати людей на їжу — заборонено.
2. Прах людини має бути похований у землі.
3. Не можна публічно випорожнюватися — дефекація чи сечевипускання на публіці є заборонена.

Це лише основні, їх є ще багато менш значних — саме з них і складається наше життя.
Нам інколи здається, що ці табу природні, що вони властиві всім людям, незалежно від релігії (це теорія так званої вселюдської етики, так званих загальнолюдських цінностей).
Щоб переконатися наскільки всі ці речі чужі для мешканців Африки, Індії чи скажімо Поілнезії — досить туди поїхати і трохи пожити.

Захід мучиться ідею свободи людини без Бога.
Вся ця
сучасна сексуальна революція — це повстання проти норм християнської етики за повернення до язичницького буття.

Доказ ц
ієї тенденції:
поки в Україні триває війна, яка має всі шанси перейти у Третю світову — чиновники США насаджують содомію в Сербії, де парад гомосексуалістів проходить під захистом Поліції і Армії.
Тисячі поліцейсмьких, бронтранспортери і водомети охороняють ідола нової американської релігії від обурених сербів.
Що важливіше — війна в Україні чи насадження гомосексуалізму в Сербії?
Для американських чиновників відповідь очевидна.

І це їх відношення вже почина
ють відчувати навіть нехристияни.
Так В
'єтнам нещодавно організував парад гомосексуалістів вулицями столиці.
Навіщо? Невже комуністи цієї держави так перейнялися вигаданими утисками сексуальних свобод, при тому що переслідують всяке інакомислення і Християнство як релігію зокрема?
Влада В
'єтнаму провела гейпарад — щоб сподобатися США на фоні погіршення відносин із Китаєм.

Вдумайтеся в це і налякайтеся!
Вдумайтеся в це і вжахніться!!

Убивці і гонителі християн, щоб сподобатися США — не організовують звільнення віруючих з тюрем, повернення конфіскованих храмів і тд. Ні.

Ні — вони йдуть за справжньою релігією американців і саме тому організовують гей-парад. Раніше від в'єтнамських комуністів такі самі паради організувала влада Таїланду, з тих самих міркувань.
Зі сторони воно видніше, яку релігію насправді сповідує Захід.

Європа в основному страждає тим самим, що і США.
Більше того — саме західно-європейці заразили простодушних американців і решту світу своєю гидотою. Англосаксонський світ поза США і Великобританією — тобто Канада, Австралія так і не реалізували свого християнського потенціалу.
Правлять
Заходом ліберали-напівхристияни, світська частина яких явно бажає відійти від Бога.

Східна Європа традиційно перебуває в пошуку шляхів виживання, проста банальна боротьба за те, щоб не стати теорії Дарвіна. Все що допомагає вижити корисне — тому тут маємо справжню еклектику і Християнство і антихристиянські комунізм та лібералізм, Європу і Азію в одному флаконі.
Правлять найчастіше пристосуванці-агностики, які використовують релігію в утилітарних цілях.
Україна, Білорусь і Росія збочили зі шляху Православного Християнства і пішли шляхом латиноамериканським — всевладдя супербагатої еліти на фоні бідності або і злиднів обивателів.

Південна Америка, попри видиму християнізацію є континентом насильства і наркотиків, язичництво переобралося в ризи Християнства, мімікрувало. До сьогодні світом латинос правлять або скажені ультраправі диктатори в дусі гітлера_путіна або такі самі скажені революціонери-ліваки в дусі леніна_сталіна. Церква ще тільки починає там свою місію по суті.

Єдине місце, де Християнство дійсно сприяло серйозному суспільному прогресу — це Далекий Схід, Азія, де в успіхові Південній Кореї та Тайваня дійсно потужно взяв участь християнський ко
мпонент суспільства.

З народів не-християнських найбільшу вигоду від правління християнського отримали Китай і Японія.
Це пов'язано з високим духом колективізму азіатів, почуттям національної солідарності, яка живиться буддизмом та конфуціанством. Вестернізація і капіталізм принесли китайцям порятунок від голоду, який був справжньої загрозою для цілих поколінь, а японцям взагалі дозвол
ила посісти одне із провідних місць у світі.

Ми зовсім не набагато випереджаємо Схід.
Насправді ж всього тисячу років тому предки сучасних європейців, германці і слов'яни, русичі-праукраїнці приносили людські жертвоприношення, після чого існував ритуальний канібалізм. І зараз є місця на планеті, де на щастя антихристиян антиклерикалів не ступала нога проповідника Християнства, як то в Папуа_Новій_Гвінеї, в джунглях Африки чи сельві південної Америки — тільки в тих місцях аборигени до сьогодні живуть в землянках і їдять людей, туристів, які відстали від групи.

До сього
дні Індія має традиційне рабство, до сьогодні в сакральних місцях індуїзму є купи нечистот, адже індійці не мають тих табу особистої гігієни.

Вже не кажу про високі табу — саме їхня суміш пояснює успішність (пост)християнської цивілізації.
Культура міцного шлюбу, роботи та права логічно дала саме такий результат.
Жодна інша релігійна система навіть приблизно не досягла нічого подібного.


Зараз в світі немає жодної повноцінно християнської держави.
Україна зараз має унікальний шанс — повернути світ до норми через власне навернення до Бога.
І повалення ідолів — це лише перший крок.

Це все написано — щоб ви, мої читачі, звичайні обивателі і правляча еліта України, чітко розуміли — який океан ненависті, злоби і агресії виллється на нас тільки за те, що ми осмілилися повалити комуністичного ідола.

Весь світ перевернеться — європейські ліберали і диктатори
-ліваки Південної Америки, націонал-комуністичні диктатури Азії і канібальські режими Африки з'єднаються з нашими рідними українськими комуністами в лютому гарчанні — бо всі як один кинуться обороняти скарб свого серця, на який вони проміняли Живого Бога.

Комунізм же не просто ідеологія — це практика вбивства людей в ім
'я кращого_майбутнього!
І що тепер робити вбивцям — після рішення України? Сказати “вибачте, ц
і сто мільйонів людей, яких ми вбили від концтаборів Сталіна до концтаборів Пол Пота — це просто помилка”?

Так ви собі це уявляєте?

О ні. Все буде
значно цікавіше.
Але ми мусимо це зробити
— тому що зруйнувати ідол комунізму — це Свята Справа, це Божа Справа. І хоч і всі сили пекла ополчаться на того, хто зробить її — але Господь Сам допоможе її доконати.

Ідоли мають впасти! І тому ідоли — падуть!!

Почавши цей процес Україна отримає багато нарікань — але благословення Боже буде з тими, хто його здійснить.

І нам потрібно кожній жертві ідола пояснити, що ми руйнуємо і чому ми це руйнуємо.
З моєї точки зору — ніяк не можна пояснити мешканцю Китаю, Венесуели чи Північної Кореї це процес — крім як волю Божу, крім виконання заповідей Христа.

Ніякі ж
ертви українців — Голодомор, репресії, економічна відсталість та інші наслідки поклоніння цьому ідолу комунізму не будуть вартувати ані шеляга в очах іноземців.
А от воля Божа — так, це буде вирішальний аргумент.

І про табу я написав не випадково — все що служить утвердженню їх є святе.
Але треба боятися замість одного ідола поставити іншого.


Потрібна — не державна православна ідеологія, не влада Армії, не механічне виконання християнської соціальної моделі!

Потрібна декларація відданості Богу, готовність до діл покаяння — припинення убивства ненароджених дітей, чисте шлюбне ложе, відродження шлюбу як взаємного служіння і самопожертви на честь кожного із подружжя, суд, в якому дійсно можна знайти справедливість,
чесна робота, яка сама має бути соціальним ліфтом.
І над всим — має бути взаємне служіння цивільних і військових, робітників і службовців заради Живого Бога, а не заради нормативного добра і буржуазного успіху.

Рай — це просто місце, де можна спілкуватися з Богом.
А пекло — це місце де Бога немає.
І ця планета — це і є Рай, який ми перетворили в подобу пекла власними гріхами.
Викинемо ідолів із сердець та умів — зможемо утвердити там істинного Бога.

Саме тому старозаповітні праведники, святі подвижники новозавітніх часів так азартно атакували це неподобство - тому що ніяк інакше до Бога прийти не можна, як не викинути геть всякий духовний мотлох.

Руйнуючи ідола — ми маємо дати звіт самим собі і всьому світу — заради чого і заради Кого ми це робимо.

Цей Чистий Четвер 2015 став справді чистим в Україні.
Славлю Бога, що я дожив до цього дня і щиро вдячний всім причетним до події і особисто президенту Порошенку зокрема — тисяча тонн каміння і заліза спали з мого серця в цей день. Впав Бел, повалений Набу!!
))

Закликаю не зупинятися на середині і довершити вже щасливо почату справу.

Христос Воскрес!!

Вітаю братів і сестер по вірі - нехай Воскреслий благословить всіх нас.

ВІЙНА

Війна наближається.
Судний день людства все ближче і ближче.

Найгірше попереду, нехай ніхто не обманює себе фальшивим миром — пекло не для того збиралося з усіма силами, щоб все відмінити.
Ніякі компроміси, ніякі поступки не задовольнять його крім повного контролю над світом — щоб підкорити або знищити усіх людей.

Війна — поряд!
Абсолютно в цьому певен.

Рекомендації Президенту Порошенку і Уряду

1. Створити кадровий резерв з бойових офіцерів молодшої і середньої ланки — які поповнять керівний склад та очолять новостворені бригади.
Виділити добровольців в Армії і надати їм кращий кадровий резерв бойових офіцерів — ці частини мають отримати статус гвардійських за умов якісної бойової роботи по противнику.
2. Підготувати всі державні установи до широкомасштабної війни — повної мобілізації, переведення економіки на військові рейки, забезпечення максимального виживання цивільного населення в тилу.
Окремо — фінансувати посівну кампанію в першу чергу на Правобережжі, на Лівобережжі — за залишковим принципом.
3. Звернутися до наших так званих гарантів — із проханням надати нам атомну зброю із умовою, що вона не буде застосовуватися по окупованих ворогом територіях, а буде лише стримуючим стимулом виконання мінських угод.
4. Технічне — евакуювати всі військові склади в межах 300 кілометрів від лінії зіткнення до Центральної і Західної України.
Прийняти закон про обов'язковий викуп гвинтівок Мосіна кожним дорослим українцем по ціні 50$ (доларів США) за штуку та безкоштовно видати не менше 1000 патронів до кожної, — це дасть і додаткові кошти у військовий бюджет і новобранці повної мобілізації вже будуть озброєні.

Останній пункт можливо вже запізнів — але врятувати склади ручної стрілецької із Артемівська ще можна. Війна почнеться вже дуже скоро — тому вважаю, що ідеальною була б повна мобілізація прямо зараз.
Але якщо новобранці не зможуть отримати автомати Калашникова — то гвинтівка Мосіна забезпечить комфортну бойову роботу в обороні.

Чому так вважаю

Тому що президент Росії володимир путін не збирається відступати — зрештою він цього і не приховує. Зараз все, що його ще трохи тримає — це опозиція в середовищі силовиків, а відповідно прогнозую знищення цих дисидентів, конкретно групи Прімакова-Стєпашина, а не лише ліберальних опозиціонерів, які не мають впливу. Путін вважає, що Прімаков і Стєпашин старі і вийшли в тираж, а він покаже їм і всім як треба. Програма знищення ліберальних опозиціонерів — це теж його ідея, яку неправильно зрозумів і через те поспішив втілити Кадиров.

Отже ніяких компромісів не буде — програма путіна — повна перемога і 100% знищення України і Українців подібно до програми сталіна.

Ось що нас чекає.

Застерігаю керівництво Держави від будь-яких компромісів з ворогом — крім негайного повернення ним Атомної Зброї. Цього точно не відбудеться, адже ціль путіна = повне знищення України. Тим не менше доцільно публічно висунути таку вимогу як елемент готовності до поступок для російського суспільства.

Навіщо

Для того ці рекомендації — щоб використати хоч мінімальний шанс на уникнення повномасштабної війни, а коли ворог нападе — то дати йому рішучу відсіч та перемогти.

Далі можна не читати, якщо не цікава моя особиста мотивація












Читати більшеCollapse )

Latest Month

липень 2016
S M T W T F S
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31      

Tags

Syndicate

RSS Atom

історія




free counters
Map

Makitra counter

Розроблено LiveJournal.com
Designed by Lilia Ahner