?

Log in

Повчання

Зараз я в повчальному сенсі зроблю дуже рідкісну для даного блогу річ - пошлюся на сепаратистку dralexandra, викладачку одного із ВУЗів міста Харкова, етнічну українку з походження, освіта вища (очевидно).

Ця викладачка опублікувала пост терориста александра жучковського, відомого постами "слава Ісусу Христу - смерть українцям": http://dralexandra.livejournal.com/80822.html

Ця викладачка ВУЗу полемізує із терористом жучковським - на сторінці іншого вурдалака, ігоря гіркіна - де я її і знайшов.

Є в мене звичка копирсатися в сепарському лайні, в мене така огидна робота. Держава платить мені жалування за знищення цього лайна і я намагаюся розібратися в механізмі його самозародження в мозгах громадян України.

Цю повчальну історію я публікую лише тому, що вона точно послужить не лише викриттю гріхів конкретної юзерки dralexandra - але і багато скаже про гріхи нашої влади, про гріхи нашої еліти і про гріховність Українців загалом.
Вивчивши їх - ми зможемо з допомогою розкаяння і прощення Божого сподіватися на остаточне від них зцілення.

Отже ще раз ситуація:
- етнічна Українка із вищою освітою всерйоз оскаржує одного терориста (жучковського) перед іншим терористом (гіркіним) за ненависть до Українців;
- при цьому всіх майданівців і мене зокрема вважає небезпечними радикалами, маніяками і психопатами, які винні в усіх бідах України. ( Це dralexandra ще не знає хто я насправді, чим займався після Майдану і чим займаюся зараз - а то вона б мене прокляла, імовірно :))

Знайома логіка, правда?
Ви ж бачили і чули її, причому неодноразово правда?
При чому не лише від обивателів - але і від еліти, причому саме від померанчевої еліти - чи не так?

Ви ж пізнаєте це лузерське, жалюгідне, мерзотне і бидляче відношення до самих себе як Людей, до самих себе як Українців?
Ви пізнаєте цей комплекс лузера-самогубця - чи не так?
Вам цікаво - звідки він у Українки із вищою освітою і у багатьох Українців?

Відповідь проста і однозначна:
dralexandra - жертва історіософії і особливостей вчення УПЦ МП.

Поясню яких саме.

Ми, вірні УПЦ КП - віримо, що Україна = це наша Богом дарована Держава, в якій ми, Українці_діти_Божі маємо своїм інтелектом і почуттями встановити такі внутрішні правила, щоб вони найбільш точно і адекватно відповідали заповідям Божим, на славу Божу і для блага Українців.
Україна - сакральна, священна цінність.
Тому ми воюємо за неї і ризикуємо життям не вагаючись.
Захищати нашу Вітчизну = це пряма воля Божа для кожного православного Християнина УПЦ КП.

УПЦ МП вірує в зовсім інше.
Для ієрархії і абсолютної більшості (до 80%) священослужителів цієї конфесії Україна НЕ Є (!!!), НЕ ЯВЛЯЄТЬСЯ (!!!) жодною сакральною цінністю.
Україна для них - це місце, де вони здійснюють задоволення своїх фізіологічних потреб.
Грубо кажучи - їх зад цілком знаходиться тут, в Україні, а серце і розум - цілком належить Росії.

Ось це і дає ставлення до України - як до Болівії, Гондурасу чи Філліпін.
Ти Українець чи Українка - можеш жити в Болівії, Гондурасі чи Філліпінах - але хіба ти можеш ризикувати життям за одну із цих екзотичних держав?
Навіщо воно тобі треба?
Хіба не простіше сидіти в цих неповноцінних державах (а кожна несакральна держава по суті неповноцінна) тихо, щоб не провокувати можливих ворогів із повноцінних держав?
Логічно ж - хіба ні?

Тому саме із цієї точки зору dralexandra називає нас, майданівців і мене зокрема - психами, психічно неурівноваженими особами, які піддалися навіюванню померанчевих.

Звісно, щоб в це вірити - треба мене зовсім не знати.
Але раптом dralexandra права, а?
Навіщо нам ця сакральна держава - якщо за неї можуть убити Росіяни?
Раптом правда за нею і всіма, хто не вийшов на Майдан, - а ми, ті, хто вийшли, - дійсно довірливі дурники, психічно неповноцінні, які повірили в марнотні обіцянки ЄС?

Хто із нас правий?
Чи як в тому сумному анекдоті про психлікарню - хто перший одяг халат - той і лікар?

Тема надважлива - тому що нашу очолюють люди, які прямо належать до секти РПЦ (УПЦ МП) і ми всі страждаємо від їхнього комплексу лузера-самогубця.

Доведення простих речей - як історична цінність Майдану - річ складна і неочевидна. В повній мірі Майдан оцінять лише нашу онуки і правнуки. А поки що ми воюємо із державою, яка має другий у світі ядерний потенціал.
І цей пост жучковського показує настільки далеко все може зайти.

Так варто було виходити на Майдан - чи не варто?
Де правда Божа - так чи ні?

Абсолютно певен, що ми мали вийти на Майдан і там ризикувати своїм життям під проводом цих померанчевих - тому сам так і робив.

Абсолютно певен, що після нападу Росії 20 лютого 2014 року ми Майданівці всі мали піти на фронт - тому сам так і зробив.

Абсолютно певен, що ми Майданівці маємо воювати до повної перемоги над ворогом, яка виражається у відновленні територіальної цілісності України - не відволікаючись на внутрішні протистояння із недолугою померанчевою елітою_жертвою_РПЦ - тому сам так і роблю зараз.

Але може я помиляюся?
Може я просто добрий фанатик - такий собі анти_гіркін і анти_жучковський в одній особі?
Може я просто хороший патріот - який намагається видати свої емоції і переживання за волю Божу?

НІ!!!
НІ І ЩЕ РАЗ НІ!!!!!!!
Те, що я роблю - це пряма воля Божа.
Якби це було інакше - я давно був би мертвий.
Все, що я роблю - має мету.
Все, що я роблю має конкретну мету прославити Господа Бога і повернути Йому владу над Україною і всім світом.

Тобто мова йде звісно про владу над серцями Українців.
Відповідно я вийшов на Майдан і до сьогодні воюю - проти цього злобного рабства в серцях Українців(!!!).
Ось ця dralexandra, вона - моральна амеба, вона - моральна інфузорія. Нею керує страх_Росіян, страх_Європейців, страх_Американців - страх власної свободи.
І вона тікає від цієї свободи - до першого ліпшого рабовласника, яким виступає гіркін.
А мене відповідно боїться, обзиває і проклинає - тому що я кличу цю амебу ВПЕРЕД, йти ВПЕРЕД не зважаючи на страх смерті.

Я кличу її вперед.
А вона питає - а що таке "перед"?
Який такий "перед" - у амеби скрізь зад, на всі 360 градусів.
Саме слово "вперед" - для неї радикалізм і безумство, сенсі її життя - лягти так перед ворогом, щоб він її не побачив і не знищив.

Моє бачення капелана Майдану, капелана добровольчого батальйону Нацгвардії і тепер капелана ЗСУ - для неї чистий яд, чиста отрута - справжнє безумство.

Ну як же можна йти проти Росії, другої у світі ядерної потуги?
Ну як же можна критикувати США - пергу у світі ядерну потугу?
Ну от як можна критикувати Барака Обаму - а потім критикувати Дональда Трампа - це ж явне самогубство?

Справа в тому - що я виходив на Майдан за волю, свободу Українців приймати СВОЇ, ВЛАСНІ, ОСОБИСТІ рішення про долю України.
І за замислом мого розуму, за велінням мого серця - саме Українці, ЛИШЕ І ТІЛЬКИ Українці мають рішати долю України.
Ажніяк не Росіяни, Американці, Європейці чи Китайці - і я дійсно готовий із ними всіма воювати одночасно - заради справжньої свободи.

А тим, кому ця свобода - є отрута, тим, кому вона є яд, - так вони прокляті ще пророком Мойсеєм, коли намагалися повернутися до єгипетського рабства три тисячі років тому.
Моя позиція - чітко Біблійна в цьому сенсі і по духу і по букві.
На відміну від dralexandra і їй подібних моральних амеб, моральних інфузорій.

Воюю я конкретно за те, щоб після перемоги яку ми неодмінно здобудемо, - мати право запропонувати Вільним Українцям пожити зрештою по Божому, пожити із Богом, пожити як Православні Християни і Люди.
Як справжні Християни і Люди - а не так як лайно, як моральні амеби, як моральні інфузорії, як ми живемо зараз.
За це моральне_право я проливаю свій піт і готовий пролити свою кров на цій війні.

Порятунок від моральної ницості простий - вчення УПЦ КП про Державу.
Порятунок самих жертв УПЦ МП - він значно складніший, ніж просте свідчення їх помилковості. І він звісно значно складніший ніж руйнація УПЦ МП (РПЦ в Україні).
Спасіння від ницості, від морального небуття = це наше власне життя із Богом, практична побудова своєї Православної Церкви (УПЦ КП) і своєї Армії (ЗСУ).

Тільки збудувавши щось своє - прекрасне, величне і переможне - ми Православні Українці зможемо з допомогою Божою оживити, воскресити, повернути до повноцінного життя душу dralexandr-и і їй подібних численних інших жертв РПЦ.

І свідчу всім - що обравши Бога Живого ми врятуємо не лише Україну, але і весь світ, все людство загалом.
Із цього нашого повернення до Бога може початися нова історична епоха, нова ера Милості Божої щодо Людей.

Заради цього все.

На вічну славу Божу і на честь Його Учнів.

Хресна дорога

Ясно бачу дорогу на Хрест для всієї України.
Це Хрест ратного подвигу, на якому доля цілого нашого народу буде зважена Самим Господом.

Ми не йдемо цією дорогою - нас просто нею несе вітер.

Корабель Україна не пливе проти течії на всіх вітрилах - нас просто несе течія.

І от наш корабель стараннями кормчого Порошенка приплив до айсберга під назвою "Дональд Трамп".
Чесно кажучи, я не чекав перемоги Трампа на виборах президента США.
По моєму її взагалі ніхто не чекав.

Що ж - у Господа Бога є свій план порятунку цього світу.
Наша спільна задача Учнів, а отже і моя теж, - спробувати розгадати цей план Божий - щоб скерувати вітрила нашого корабля, раз руль намертво заблокований геніальним президентом.

В пошуках відповіді на цю задачу - я вдруге повторю свій прогноз про те, що у випадки перемоги Клінтон сьогодні мала початися війна.
Цей прогноз скритикували кілька авторитетних братів по зброї - які вказали ряд важливих факторів, як то мобілізаційна готовність ЗС РФ, карти погоди на найближчий місяць. Я дуже вдяний за ґрунтовну критику мого прогнозу. Але повністю розкрию сенс статті "Завтра війна" щодо 9-10 листопада за два тижні, 24 листопада 2016 року.
Там напишу шановному братству свою апологію, яка має похитнути певність критиків.

Залишивши це тактичне питання своєму часу - маємо дати відповідь на стратегічне питання нашого майбутнього та фактору ризику під назвою "Дональд Трамп".

Оскільки я грішний не вірив у перемогу пана Трампа, то я не зберіг свій випадковий прогноз пану Порошенку щодо його чергового гейпараду.
Нагадаю його по пам'яті:
той хто сміється над Богом - має розуміти, що сам стане мішенню значно потужнішого гумору.
Той, хто замість шукати спасіння у Господа Бога, - шукає спасіння в тлінному і тимчасовому - буде покараний саме тлінним і тимчасовим.
Мабуть варто також щиро привітати з перемогою Дональда Трампа і нашого президента, пана Порошенка.
Сподіваюся, він зараз організовує парад на захист_традиційної_родини, щоб довести Трампу свою благочестивість.

Особливі мої ж вітання належать головному промоутеру світової содомії та абортів пана Обаму і його протеже пані Клінтон - з тим, що вони епічно програли президенство в США, Сенат США і Конгрес США. Цей епічний трикратний успіх - дозволю собі привітати трикратним "ура!" #сарказм

Це ж треба бути такими закінченими лузерами - щоб програти буквально всі гілки влади. )
ВІТАЮ ))

Також дозвою собі привітати з перемогою Трампа персонально сергія лещенка, прогресивного гомосексуаліста, демократа із дорогою квартирою, ідеолога українських гейпарадів імені Порошенка.

Я, грішний - врятував цьому мерзотному нікчемі життя (як і одному вомбату) - абсолютно безкорисно, виключно із християнських переконань.

Коротка історія спасіння щасливої мерзоти

23 травня 2014 року добровольчий батальйон Донбас, в якому я мав честь служити прийняв нерівний бій під Карловкою Донецької області, де загинуло 5 солдат.
З цих п'яти мені особливо дорогі Фьодор (Олексій Мірошніченко, 38 років) і Дєд (Василь Архіпов, 57 років).
Фьодор і Дєд - тому що вони на молитви приходили, які читав як капелан.

Фьодор всі свої 38 років прожив в Донецьку, а Дєд всі свої 57 прожив в Макеєвкі.
23 травня 2014 року під Карловкою в розвідку пішов Дєд - де помітив бандитів із батальйона Восток, які силами до взвода йшли на наших.
Дєд все зрозумів правильно, підійшов до щасливих ополченців - розстріляв в них обойму від Макарова впритул і підірвав себе двома гранатами.
Фьодор прийняв бій і був вбитий переважаючими силами бандитів. Тіло Фьодора злочинці прив'язали  грузовика і волочили 10 кілометрів, святкуючу перемогу.

Всього за кілька днів вийшла стаття лещенка - про те, що добровольці насправді бандити на службі в одного дніпропетровського олігарха, а всі добровольчі батальйони є щось середнє між бандами кримінальників і організацією ісламських фундаменталістів "Хезболла" та мають бути розпущені, оскільки являють загрозу для уряду.
І ось що дивно, таке цікаве співпадіння - добровольчі батальйони, весь добровольчий рух таки розігнали. От цікаве співпадіння.

З свого боку я ніколи не приховував того факту, що являюсь Православним Фундаменталістом - що і проявив, коли заборонив хлопцям пристрелити цього лещенка.

І я виявився правий, погодьтесь. Так Дєд і Фьодор змогли посміятися над лещенком, над його квартирою, над його гейпарадами, над його жалюгідною брехнею.
Бачите пацни - я був правий. Слухайте старого дядька (!).
Тепер весь світ бачить хто такий сірожа лещенко - а якби я пішов на поводу вашого праведного гніву - то ми мали би всесвітнього героя-мученика гомосексуалізму, умученого злобними православними фашистами, рєлігіозними мракобєсами і звєрями-карателями.
Враховуючи вплив головного содоміта планети п Обами - то смерть одного морального урода могла дорого коштувати нації.

Господь не дарма нам заповідав - "Не мстіть. Мені належить помста, Я воздам".
І ми виконали цю заповідь. І вийшло воно так, як мало вийти.

Тим більше, що принциповий_сірожа працював інформаційним кіллером добровольців заради одного олігарха, правильного олігарха.
Тим не менше я щиро вітаю сірожу лєщєнка із перемогою Дональда Трампа - і обіцяю, що це не останній привід для моїх вітань.
І зараз мислю так, що убивати сірожу не варто, але і солодкого життя сірожі таки не буде.
Наша суспільна память - вона все збереже.

Життя - воно таке.

Можливо ви, мої читачі, вважаєте - що тут забагато уваги сірожі.
Але ж сірожа - успішний депутат, в нього хороша робота і дорога квартира.
У нього удалась жизнь. І в нього трапилася радість - Трамп переміг.

От як тут не привітать...

А у Дєда і Фьодора залишилися рідні, про яких ми всі вже забули.
Яка різниця хто підірвав себе гранатами чи хто вів бій до кінця в далекому 2014, правда?
А я їх пам'ятаю. І тому про них пишу тексти - тому що цю державу в 2014ому зберегли прості чоловіки як Дєд і Фьодор.
Аще через них я в Армії, служу в Збройних Силах України.
Щоправда не тільки через них - ще через Скіфа, Тура, Детройта, Франко - які вважали себе Учнями і переконали мене як священика в цьому.

Тому Православні Фундаменталісти мають воювати на цій війні до повної перемоги над ворогом.
(Це не означає, що ти маєш жити весь час в окопах, друже - зроби перерву, якщо дуже відчуваєш в ній потребу).
А я відчуваю потребу служити в армії, щоб довести убивцям моїх братів по вірі всю помилковість їхнього вчинку.
Мені треба зовсім мало - лише практично довести безпосередні убивцям і довести головному убивці, володимиру путіну - всю помилковість їхніх вчинків.

І я скромно вирішую цю філософську задачу як можу.

Це і є Хрест. Хрест мого служіння, служіння капеланського і ратного - як їх розумію перед Богом і братами по вірі.

Це все Лірика, хоч і з великої літери.

А ось                        
                                                                                                                            Фізика


Фізика є в тому, що обрання пана Трампа вносить серйозний фактор збурення в систему.

Особисто вірю - що Росію ми, Українці, маємо вигнати самі.
Відповідно я весь час виступав публічно за визвольний похід на Донбас, самостійно, незалежно від інших звнішньополітичних гравців.
Для цього нашому президенту потрібно було небагато:
1. відремонтувати всю бронетехніку, включно із застарілим версіями танків аж до Т34, вкинути туди новітні тепловізори, радіо;
2. полагодити ППО - щоб максимально закрити небо від російської авіації;
3. зробити власні балістичні ракети зі звичайною БЧ - для впливу по базам вторгнення, аеродромама противника, його стратегічним військовим і іекономічним комунікаціям;
4. здійснити повну мобілізацію Нації до Армії_Визволення числом - до 2 000 000 (двох мільйонів) особового складу.  

Росія в 2014 була не готова до війни.
Саме тому Росія жалюгідно брехала про нібито непричетність до "зелених чоловічків", "вєжлівих людєй" при окупації Криму.
Саме тому Схід був атакований силами спеціальних операцій, які маскувалися під місцевих люмпенів - це вторгнення дало новоязу_брехні терміни "воєнторг" і "сєвєрний вєтєр".

Вся ця жалюгідна брехня свідчила одне - Росія не була готова до повномасштабної війни ні технічно ні психологічно.
За ці два роки Росія набрала технічного потенціалу для руйнівної атаки на Україну.
Але психологічної готовності воювати з Українцями в Росії як не було - так і немає зараз.

Тому мій план все одно безальтернативний.
При тому, що він набагато кращий - ніж сидіти, плакати, сивіти, скиглити і проводити гейпаради - як це робиться зараз.

Звісно наш геніальний президент не дав собі труда за два з половиною роки налагодити ППО та виробництво балістичних ракет.
Наш президент взагалі не зміг запустити в серію жодного виду озброєння.
Ну що ж - будемо воювати зброєю Другої і  Першої світових воєн - благо її багато.

А тим часом ми привітаємо президента Порошенка із тим - що він виділив 19,4 мільярди гривень на ремонт доріг в 2016 році.
Також можна привітати його із прекрасною ідею підняття мінмальної зарплати в два рази, з 1600 до 3200 гривень.
Це при тому, що бюджет Армії в нас дорівнює 2,5% від загальнодержавного - і таким чином є бюджетом мирного часу.

Зважаючи на вищеописане пропоную назвати ці два з половиною роки правління Порошенка - "прощай зброя" - за аналогією із безсмертним твором Гемінґвея.

Ви не подумайте - що я пожирач мінімальної зарплати і ворог хороших доріг.
Просто до доріг і мінмальної зарплатні - які теж необхідні - я би хотів щоб в Армії з'являлася нова зброя.
Тому що в нас війна, її треба виграти.
І за те, що в нас немає нових видів зброї - ми будемо платити життям наших солдат.
А виграти треба, треба будь-якою ціною.
Розумієте - яка буде ціна?

І це наш Хрест, Хрест цілої Держави і цілої Нації.
Чим довше ми від нього бігаємо - тим важче буде його нести потім.
А нести його доведеться нам.
Ніхто крім нас.

                                                                                                                              Наша сила    

Ми, воїни, покликані оборонити нашу Державу і нашу Націю всіма доступними фізичними засобами впливу на агресора аж до самопожертви.
Ми пси - а не вовки - тому що наша ціль є лише оборона України, а не зарізати Росію.
Проти нас вовки - їх ціль - зарізати Україну, а Росії нічого не загрожує.

Ми пожежники, а загарбницька війна - це вогонь ненависті в серцях наших ворогів, пліїв війни.
Ми гасимо вогонь їхньої ненависті - нашим потом і нашою кров'ю.
Наша ціль є погасити пожежу на власній території, а не підпалити сусідню.

Ціль наших ворогів - палити Україну вогнем, щоб схилити її, тобто нас всіх - до самогубства через капітуляцію.
Батьківщині паліїв цієї війни нічого не загрожує.

Ми - лицарі свободи і оборонці Християн - ну як мінімум Фьодор, Дєд, Скіф, Тур, Детройт, Франко і багато інших Учнів.
Ми бажаємо бути вільними і бажаємо свободи нашій Вітчизні.
Проти нас - розбійники, убивці, душогуби, які убивають нас заради того, щоб зробити нас рабами та знищити нашу Вітчизну із безпричинної ненависті і безпричинної злоби.

Я це все так чітко розписую - тому що в історії багато прикладів, коли після перемоги оборонців ось ці вищеперечислені умови мінялися:

лицарі - ставали убивцями;
пожежники - ставали паліями війни;
пси Божі - оберталися на вовків.

Застерігаю вас, своїх братів по зброї від такої метаморфози.

Наша ціль - це оборона України - а не знищення Росії.
От саме для цього.

От саме для цього я детально розписав життя сірожі лєщєнка.
Одна невірна ціль - і ми будемо воювати із Росією 400 років підряд - як колись воювали із Польщею.
Сил в нас вдосталь, дурі молодецької теж достатньо = і ось готова війна на 4-5 поколінь вперед, із мільйонами трупів мінімум.

Ні! Ні іще раз ні.

Хоч Господь може дати нам Росію в наші руки.
Більше того - ми точно будемо мати великий вплив на майбутнє і сірожі лєщєнка особисто і Росії загалом.

Тому не варто нам засліплюватися справедливим гнівом - тому що Богу належить помста.
Ми маємо вигнати Росію з окупованих нею українських територій.
Якщо вороги забажають продовжити розвагу - тоді рішати кожну нову битву, скільки в них буде сил і ненависті нападати на Україну.

Наша мета проста - звільнення України.

Модель нашої перемоги - ми звільняємо окуповані території, за 10-15 років проводимо там референдум про сецесію (відділення) - і виганяємо російську нацмешину з нашого громадянства із невеликм клаптиком землі, достатнім для ведення господарства на рівні Японії чи Сінгапура. Що збудують щасливі ватники - те їм нехай і буде.
В Криму крові не пролилося - тому в принципі можна його демілітаризувати і залишити на волю його мешканців, яку спитати теж через 10-15 років.

Головне - щоб місцеві несли свідомо особисту відповідальність за власні рішення - а не їм нав'язували ці рішення із Москви.

Навіщо ж нам тоді перемагати - справедливо спитаєте ви?

Росія залишається жива і здорова.
Ватники тікають з нашою землею.

Навіщо ж нам тоді воювати?

Звісно заради правди Божої і Його милості, заради Самого Святого Бога і його улюблених дітей, Православних Українців.
Щоб жоден душогуб, розбійник і убивця більше ніколи не насмілився на нас напасти.

Поза тим - звісно після нашої такої перемоги - ми станемо бідніші в матеріальному сенсі та навіть втратимо невелику частину територій.
А деякі злочинці врятуються і будуть якись час шаленіти від щастя.

Все точно як у сірожі лєщєнка все начебто прекрасно - а Дєд і Фьодор лежать в могилі.

В мене немає логічного пояснення, чому цей утирок має бути живим.
Герої помирають, а покидьки живуть - так буває.
Але питання тут у тому як Господь Бог ставиться до таких людей.
Без Бога питання святих і проклятих, питання героїв і мерзотників - воно не вирішується.
А перемагають завжди святі і герої - тому що Господь Бог любить святість, жертовність і героїзм.

А розбійникам, душогубам і брехунам - заздрити не варто.
Їх життя вже закінчилося, вони просто про це ще не знають.
Нехай каються, якщо бажають його повернути.

А нам, Учням Христовим - просто належить нести свій хрест, допомагати тим, хто чесно несе його поруч із нами.
На тих, же - хто викинув свій хрест в нужник і забиває цвяхи в хрести іншим людям - їм зазадрити не варто.
Грішник панує день, панує два - а потім зникає без сліду.
Праведники ж будуть жити вічно - у Господа Бога і в наших серцях тут, на цій дочасній Землі.

33. А коли прибули на те місце, що звуть Череповище, розп'яли тут Його та розбійників, одного праворуч, а одного ліворуч....
39. А один із розп'ятих розбійників став зневажати Його й говорити: Чи Ти не Христос? То спаси Себе й нас!
40. Обізвався ж той другий, і докоряв йому, кажучи: Чи не боїшся ти Бога, коли й сам на те саме засуджений?
41. Але ми справедливо засуджені, і належну заплату за вчинки свої беремо, Цей же жадного зла не вчинив.
42. І сказав до Ісуса: Спогадай мене, Господи, коли прийдеш у Царство Своє!
43. І промовив до нього Ісус: Поправді кажу тобі: ти будеш зо Мною сьогодні в раю!
44. Наближалася шоста година, і темрява стала по цілій землі аж до години дев'ятої…

(Від Луки 23:33-44)

Наближається година випробувань, я відчуваю її.
В чомусь я заздрю Дєду і Фьодору - вони вже достойно пронесли цей хрест ратного труда до дверей Царства Небесного.
Нам же, воїнам Армії - слід потрудитися і кожному донести свій хрест до перемоги.

Так, в нас мало сучасної зброї, наші політики бояться власної тіні, а люди часто шукають спокою серед пожежі.
Зате в нас є чисте серце, в нас є воля до перемоги.
І є чіткі цілі нашої війни - які не дають ворогу зачепитися за якусь психологічну зачіпку.
Чисте серце і воля - це звісно ваша заслуга, а от чисті, праведні цілі - пропонує вам автор, скромний Православний Фундаменталіст і капелан ЗСУ.

У нас чудові шанси виграти. Ось це я знаю точно.
Ми би виграли вже - якби всі разом встали ще 2014, а не пробували пройти до раю під назвою перемога - покинувши хрест ратного труда.

Бог не залишить Україну.
Господь дарує нам звільнення від тих, хто гноблять нас.
Я в це твердо вірю.

P.S. Знаєте - я міг би втекти із цієї війни.
Кожного разу, коли я відправляюся в частину з рідкого вихідного і бачу очі моєї мами -то в мене виникає така спокуса.
А ще в мене є кіт - і кожного разу коли він біжить вслід за мною вулецею і голосно нявчить - і це розриває мені серце.
Бо коли щось станеться зі мною, то брати потрубуються про маму, але хто потурбується про кота?
Він в мене напівдикий і нікого не підпускає до себе.

Просто між мамою і котом, які мене справді люблять - і братами по зброї, які чинять волю Божу - я обираю волю Божу.
Я для того і прийшов, щоб виконати цю волю Учителя - і тут на цій війні я воюю за своє право називатися Учнем і Християнином.
Заради цього я несу свій хрест.
Тому знову і знову не втомлюся свідчити, ОСОБЛИВО після перемоги Трампа на виборах - що нести його треба сильніше і швидше.
Чим швидше ми виженемо ворога - тим краще буде нам і цілому світу.

капелан ЗСУ
+ Андрій Чмєль

Завтра війна

Якщо завтра віна - то ...

Звернення до української еліти з нагоди виборів президента США - які путін використає як вдалий час для повномасштабної війни.

Зараз США будуть півтора місяці міняти президента - цей період конфлікту повноважень між старим і новим президентом Росія використає для збройної агресії супроти України у випадку поразки Дональда Трампа.

Трамп програє = Росія нападає.

По суті того, що діється зараз у сфері оборони

Пан Порошенко зараз веде нас прямо на бойню — тобто на війну, яку не збирається вигравати, а яку намагається відтермінувати через Мінські угоди. Мінські угоди самі по собі були капітуляцією, яку звісно Україна виконувати не може — тому що ціль самих цих угод є знищення України як Держави і Українців як нації.

Сам Порошенко це чудово розуміє — але оскільки він не вірить в Українську Армію і не вірить в Українців як націю, яка може на полі бою відстояти свою честь, гідність і право на життя — то вбачає в брехні, в свідомому обмані єдиний шанс на наше виживання.

І я співчуваю меті пана Порошенка, я повністю її поділяю
як і всі Українці.
Але річ в тому, що
методи досягнення мети теж мають значення.
І шляхетність мети порятунку України ніяк не виправдовує методу суцільної_брехні, який застосовується нинішнім президентом для її досягнення.


Шляхетна мета досягається тільки шляхетними методами.
На жаль Порошенко таких не знає, а тому повністю зосереджений на
обмані_в_ім'я_порятнуку. Призводить це до того, що він плутається в брехні, йому перестають довіряти всі, як в середині держави так і на звоні.

При цьому Порошенко повністю свідомий того, що виконання Мінських угод в редакції путіна = це самогубство для України. Саме тому остання вимога Порошенка була повернути Дебальцево, окуповане Росією в зимі 2014-2015.
Сама вимога повернути Дебальцево — це так само можна вимагати повернути Україні окупований Новоазовськ
в обмін на Донецький Аеропорт (ДАП).
Або просто вимагати покаяння путіна і відступу із окупованих ним Донбасу та Криму.

Тобто Петро Порошенко свідомо закладає неприйнятні для психопата-убивці із Росії вимоги в мінський процес — щоб горди
й як диявол путін не зміг задушити Україну удавкою Мінських_угод.

Порошенко таким чином прагне врятувати Україну і цілком справедливо вважає Мінські
угоди удавкою на горлі України.
Але страх, глибинний переляк перед могутністю Росії заважає йому зробити правильні висновки
із власної тези “Якщо мінські угоди мертві — то ... ”

Якщо Мінські угоди мертві — то треба робити що?
Чи треба брехати людям про “безальтернативність Мінських угод”?

Чи треба говорити правду власному населенню, власному виборцю, власним одновірцям про безальтернативність війни?

Сам Петро Порошенко прекрасно все розуміє — і тим не менше продовжує обманювати власний народ із нібито благою ціллю вберегти його від поразки на війні.

Рішуче стверджую, — до вух всіх, хто хоч
е слухати — що блага ідея врятувати Україну через ганебний метод суцільної брехні призведе до катастрофи.
Це вже відчувають всі.

Росія не відступить сама!
Росія ніколи не відступала і не відступить зараз!!!
Отже Росія нападе. (


З цього має виходити зараз не лише кожен військовий України, але і кожен цивільний управлінець Держави.

“Росія — нападе”. Що далі?

Вважаю правильним наступний алгоритм:

1. Повна мобілізація 1,5-2 мільйони чоловік;
2. Публічне оголошення президента України про вихід із Мінського процесу, який явно безглуздий з огляду на позицію агресора;
3. Публічне звернення до Росіян про мету визвольного походу на Донбас - і наступна миттєва атака ЗСУ супроти окупаційних сил Росії на Сході;
4. Перемога.

Так воно має бути.
Його здійснення слід покласти на генерала Михайла Забродського — якому надати надзвичайні повноваження на час виконання задачі.

Дерево варіантів із повною мобілізацією - абсолютно необхідним чинником виживання України - просте:

Варіант І
1. Повна мобілізація;
2. Визвольний похід на Донбас;
3. Перемога.

Варіант ІІ
1. Повна мобілізація;
2. Стояння на позиціях в повній силі мобілізованої Армії.
Визнання окупованих територій Криму і Донбасу окупованих Росією — офіційно окупованими, а Росію — агресором, оголошення агресору війни.
3. Сучасний варіант “дивної війни”,
стояння на позиціях, можлива перемога або ескалація конфлікту.

Варіант ІІІ
1. Відсутність повної мобілізації, продовження Мінського тупика, телебрехня про мир;
2. Наступ Росії (який імовірно відбудеться 08-09 листопада 2016 року);
3. Величезні втрати ЗСУ і мирних Українців;
4. Народна війна, яка вже не потребує цієї еліти.

Різниця цих варіантів у сфері військової психології — де саме застане війна мільйон придатних до війська Українців.

І варіант = психологія Переможця — мільйон людей в Армії перемагають ворога;
ІІ варіант = психологія Оборонця — мільйон людей в Армії обороняють Державу;
ІІІ варіант, сучасний = психологія Жертви — мільйон людей безпомічно спостерігають, як сотні бомбарувальників Росії винищують міста і села України.

В третьому варіанті мільйон чоловіків залишаються вдома читати газету біля дружини і дітей — і логічно загине через психологічну непідготовленість до ведення колективного збройного опору.

Такі варіанти майбутнього, панове.

Хорвати для операції "Буря" реально зібрали всіх чоловіків - 400 тисяч із 4 мільйонної нації, тобто 10% громадян. Із них 300 тисяч озброїли їх чим попало і одягли в дубок, джинси і шорти - та поставили в оборону. В нас запасів стрілкової зброї на два порядки більше ніж в Хорватії.

Закликаю всіх елітаріїв забути суперечки і почати спільно працювати на оборону держави. Тому що російські авіабомби не спитають у вас чи у мене чи у будь-кого про наші особисті протиріччя. Росіяни просто нас всіх уб'ють, якщо ми продовжимо ігнорувати факт війни.

Особисто вважаю, що Росія нападе одразу після виборів президента США 08 листопада 2016 року, тобто через два дні після написання цього тексту.

Шановні елітарії - це ви особисто загнали Україну туди, звідки без Бога вже ніяк не вийти.

Це ви загнали нас усіх - але і себе теж.

Знайдіть мужність визнати це перед Богом і попросити пробачення у Нього і благословення полагодити цей ваш ґанж.

Тому зібралися в Києві, помолилися до Господа Бога, звернулися до Нього із голосною публічною молитвою про допомогу у вирішенні цієї надазадачі - і почали працювати.

Ось вихід.


Капелан ЗСУ
Ієрей УПЦ КП + Андрій Чмєль

Українська_мрія сьогодні

В численних суперечках між Українцями і Росіянами про порівняльну цінність держав сплив аргумент про Українську_Мрію як те, що відрізняє державний прооект Україна від державного проекту Росія.

В тих же суперечках нерідко пробігає виключно демонічний погляд на Росію і Україну - як на неповноцінні держави із неповноцінними елітами та неповноцінним населенням, які страждають і будуть страждати аж до смерті через свою неповноцінність.

В чому ця Українська_мрія заключається - якщо вона є?
В кого вона є і яка Україна має бути в ідеалі?

Чи може праві ті, хто бачать гріхи

Читати більшеCollapse )

“Політика = це концентрована мораль”
Андрій Чмєль

Цей текст присвячений тому етапу  історії, в якому ми безпосередньо приймаємо участь зараз. Назва тексту сформульована відповідно тої задачі — Оборони Вітчизни — яку ми, Українці маємо виконати.
Маємо виконати заради Бога, заради наших нащадків і заради самих себе.

Матеріали, які спонукали написати цей текст саме зараз:

1.
Інтерв'ю Міністра Оборони, генерала Степана Полторака під назвою “Без права на помилку”;

http://ukr.lb.ua/news/2016/10/09/347382_stepan_poltorak_chekati_koli.html

2. Виступ нашого головного союзника, генерала Міллі — який звернувся до потенційних ворогів США, конкретно до Росії і Китаю із попередженням під умовною назвою “ми так насиплемо вам як ніхто іще не насипав”.

http://ukrainian.voanews.com/a/general-milley-rosiya/2871855.html


3. Заява військового злочинця, розпалювача Російсько-Української війни 2014-2016 і потенційного палія ІІІ світової війни, володимира путіна під назвою «мы вынуждены, хочу подчеркнуть, вынуждены были защищать русскоязычное население на Донбассе, вынуждены были отреагировать на стремления людей, живущих в Крыму, вернуться в состав Российской Федерации» яка є фактично оголошенням війни.

https://www.youtube.com/watch?v=a7W5dVloa_E

Читати більшеCollapse )

Іловайськ, сповідь

Є річ, яку я повинен розказати про Іловайськ.

Тоді, літом 2014 року наш батальйон "Донбас", в якому я мав честь служити капеланом, йшов по Східній Україні від перемоги до перемоги, звільняючи міста із сотнями тисяч жителів.
Втрати в нас були малі. На хвилі такого успіху я запланував свою відпустку на 17 серпня - про можливість якої домовився із командуванням заздалегідь, ще за три тижні, наприкінці липня.

І тут цей Іловайськ.
Перший вихід батальйону на Іловайськ на 10 серпня я мав температуру 39 - тому не пішов.
Другий вихід 13 числа я ще був трохи хворий, але вже не міг сидіти на базі в Курахово - і тому пішов з хлопцями.
Цей вихід був невдалий, ми заночували в селі Осикове 13ого, а 14ого нам наказали повертатися на базу.

Ось це село Осикове я запам'ятаю назавжди.
Тому що в цьому селі я тут молився до Бога - щоб Він допоміг нам вирішити бойову задачу.
В цьому селі ми бачили дивізіон САУ, які відступали від Саур-Могили.
В цьому селі ми дізналися, що наш гарнізон Саур-Могли, найвищої точки театру військових дій, перебуває в оточенні ворога.

14ого, в четвер, в другій половині дня ми отримали наказ повертатися на базу. І тим не менше бойова задача для бату залишалася та сама - штурм Іловайську .

В мене було погане передчуття щодо цієї задачі.
Моя інтуція підказувала мені, що цей третій штурм може закінчитися для нас великими втратами.
Але що робити із цим передчуттям?

Був один варіант - піти до комбата Семенченка і спробувати його переконати відмовитися від штурму.
Посудіть самі як це виглядало б:
капелан переконує комбата не виконувати бойовий наказ головнокомандуючого.

Тобто реальний варіант:
- я переконав комбата, ми не пішли;
- Іловайськ визволили частини Армії та інші добровольчі батальйони;
- мене виганяють з ганьбою (як мінімум).

Відповідно я просто злякався захищати свою інтуцію - супроти наказу Генштаба та оцінки власного командування.
Ну не може ж Генштаб помилятися!
А якщо помиляється - то наше батальйонне командування точно краще за мене знає театр, потенціал наш і противника.

Тобто я дійсно так думав - і тому взяв цю відпустку.
Вибір був такий: моя інтуція - проти компетентності всього командування. І я відкинув інтуіцію та взяв свою відпустку - сподівючись повернутися у вже звільнений Іловайськ.
Як розвивалися поді далі ви знаєте.

Все одно треба було ризикнути і поговорити із Семенченком.
Шанси були навколонульові - але були.
Це те, чого я вже ніколи не зміню.

Деякі хлопці, які тоді поїхали у відпустку зі мною вже загинули, деякі воюють до сьогодні. А я повернувся на службу до Армії.
Поки був на гражданкі - не міг написати цей текст.

Такі справи.

P.S. Дії командування, як вищого так і батальйонного я тут не коментуватиму. Вважаю, що тема Іловайська має бути вичерпана всередині військових.

Щасливий я

Добрий день, мене звати Андрій, я вчу убивати людей і я щасливий.

Хм. Ні, щось тут не так.
)

Давно була задумка написати текст про те, що я щасливий.
Але з моїми професійними обов'язками капелана діючої армії - слід таки докладно пояснити це відчуття, щоб не видатися фанатиком_війни чи просто емоційно неврівноваженим.
Треба читачам докладно пояснити - чому незважаючи на всю неймовірну складність зовнішніх обставин, - я вперше за багато років відчув себе весною 2014 року щасливим і досі так відчуваю, останні два роки.

Пояснення почну зі слів мого побратима по добровольчому батальйону Донбас - "я ніколи не думав, що так багато людей любить Україну, відноситься до неї точно так як і я".
Весною 2014, коли ми, добровольці Донбасу виходили на бій із атомною державою - ми відчували саме цю єдність_почуттів, спільність благих переживань.

Це є основа мого самопочуття - ми, Українці, добровольці, поставили своє життя на кон за Вітчизну і перестали комплексувати перед іноземцями. Коли по тобі стріляють із різноманітної стріляючої машинерії - це дуже швидко позбавляє зайвих комплексів.

Щоб пояснити динаміку цих почуттів - я поділюся із вами своїми традиційними жорстокими жартами.
Насправді це не жарти, але правдиві питання - та солдатам часто важко на них відповісти.

Жарт 1, питання солдату_добровольцю, найефективніше працює прямо на передовій:
"Навіщо ти тут? Навіщо це тобі треба?"

Відповідь найчастіша: "Я захищаю свою родину".
Відповіді пафосні в дусі "я захищаю Вітчизну" - зустрічаються відносно рідше.

І на основну відповідь "я захищаю свою родину" - даю відповідь:
"Чоловіче! Щоб захистити свою родину - треба її вивезти кудись подалі звідси. І самому тікати - тобі як військовому це абсолютно очевидно. Так чому ти тут?"

Жарт 2, вживається до солдат і офіцерів із аналітичними здібностями, бажано на передовій.
"Ти ж розумієш, що на нас напала ядерна держава.
Ми тут всі камікадзе. В принципі наші політики дають нам це зрозуміти. Що ти думаєш про капітуляцію? Може здамося, га?"

(Цей жарт треба проводити після трьох і більше операцій - а то добровольці можуть просто пристрелити, в цілях профілактики.)

Для чого я практикую ці питання, жорстокі_жарти в своїй капеланській практиці, практиці військового психолога - причому до самих відданих Україні солдатів і офіцерів?

Смисл жарту 1 - в тому, що насправді солдат любить Україну - і це абсолютно найперша причина, чому він ризикує своїм життям. Просто в пресі забагато пафосних слів на цю тему, ми звикаємо, що ці всі слова - лише забавки злих і тупих демагогів.
А простий солдат - ризикує своїм життям ТОМУ ЩО любить.

Цей жарт очищає почуття серця від наносних, зовнішніх смислів.
Воювати і мотивувати себе до бойової діяльності стає простіше, якщо тебе не обтяжують облудні думки і почуття.

Смисл жарту 2 набагато серйозніший - тому що у чоловіка від такого питання із боку бойового товариша наступає певний ступор, криза сприйняття любителя задавати такі питання.

Смисл простий - на нас напала ядерна держава.
Це вона здійснила - НЕ ДЛЯ ТОГО, щоб принести нам якесь добро. Це абсолютно логічно.
Відповідно із цього випливає дві прості тези:
1. Ядерне бомбардування не привід до капітуляції.
2. Капітулянтам - смерть. Той, хто схиляє українського солдата до капітуляції в умовах агресії ядерної держави супроти України - є справжнім ворогом і всій Державі і кожному Українцю конкретно.

Повторюю, що другий жарт про капітуляцію треба практикувати із тим, кого добре знаєш. Інакше можливі неприємні варіанти для жартівника.
)

Мета цих жорстоких і не дуже безпечних питань, як я її мислю:
1. Очистити справжні почуття серця від сторонніх і побічних впливів пропаганди;
2. Загострити бажання захисту_Вітчизни у особового складу.

Якби Український Солдат не любив би Україну - то ось ця практика взагалі б не мала жодного сенсу.
Адже очевидні відповіді людини, яка Україну не любить - треба тікати разом із родиною від війни та капітулювати при першій ліпшій нагоді.
І діє ця моя практика позитивно - тільки тому що солдати люблять Україну - як би глибоко це почуття не ховалося.

Якби це не було про війну - то ми всі могли би порадіти, сказати "які ви всі молодці" і піти на каву.
Але насправді це все саме про війну, на ній вбивають, гинуть, отримуюнь каліцтва і поранення. Плату за любов_до_України ворог збирає повсякчасно, йому ось це почуття не підходить - і тому він намагається знищити йогот носіїв фізично на фронті, а в тилу його підірвати через явні гріхи політичної еліти.

І я щасливий, перебуваючи в діючій армії - не дивлячись на все оце. Це потребує пояснень.

Моя робота - не є в тому, що вчити убивати людей.
Війна - це як пожежа чи стихійне лихо - до цього не можна бути готовим. Ну от як можна бути готовим до того, що твій дім раптом починає горіти?

Війна - це пожежа сердець, коли вогонь людської ненависті вже настільки загорівся в серці - що від надлишку серця починається реалізація цієї ненависті назовні.

І моя робота - зовсім не в тому, щоб викликати зворотню ненависть, ненависть до агресора, ненависть до палія війни - в даному контексті Російсько-Української війни 2014-2016.

Навпаки - я намагаюся повністю поставити емоційну сферу життя воїна під його раціональний контроль.
Причому додати до цього раціоналізму певні елементи Християнства, заповідей Божих - щоб потім, в залежності від інтенсифікації або спадання конфлікту воїн сам міг би регулювати свої емоційну палітру відносно ворога.

Уважні читачі могли б легко зауважити - що я намгаюся вкладати весь свій скромний талант в розвиток у військовослужбовця України наступних якостей:
ініцітивності, відваги (на межі можливого)
і великодушності (шляхетності).
Причому останнє за переліком зовсім не останнє за змістом.

Це я роблю - тому, що намагаюся бути справжнім Християнином, Учнем Христа, - і саме така установка Воїна підходить до тих варіантів майбутнього, які найбільш імовірні.

Насправді я намагаюся досягти двох ширших цілей - сформувати дві установки:
1. Якщо конфлікт буде йти на спад або прямувати до стадії замороження - то український воїн проявляти великодушність і відвагу при тактиці дрібних порізів при бойовій роботі по ворогу.
2. Якщо конфлікт перейде в пономасштабний - то тут український воїн має включити алгоритми "смерть капітулянтам" і "війна на виживання" при бойовій роботі по ворогу.

Цілком зрозуміло, що перша стадія конфлікту, якйи йде на спад (замороження) - може в будь-який момент зійти на другу стадію інтенсифікації. Різниця між цими двома стадіям - як між лицарським турніром 16-ого століття і вуличною бійкою проти банди грабіжників.

Тобто я не вчу солдат чистої ненависті, чи волі_убивати.
Захочеш вижити на війні - ці явища з'являться самі, причому в абсолютно загрозливій кількості і яксоті.
Моя ж місія - це дати солдату Російсько-Української війни 2014-2016, яка за характером є оборонна, захисна - найкращі налаштування внтурішнього світу, своєї душі, прості і дієві.
Як наладчик зброї вивіряє приціл і очищає ствол гармати, точно так само я очищаю серце і розум воїна від того, що може завадити йому на війні.

Солдат агресора, солдат Росії - не зможе застосувати ці установки, тому що для Російської армії ця війна є загарбницька, колоніальна. Російському солдату треба розіп'яті хлопчки, згвалтовані бабусі і інші замучені снігурі - саме як моральне виправдання агресії. Росіяни начебто захищають своїх, Русскіх, від українських політичних екстремістів (див Польщу, яка теж захищала своїх Поляків на території України_ЗУНР).
Тобто брехня сусідів_імперіалістів для своїх солдат про мету агресивних воєн супроти Українців - не є суто російський винахід.

Якщо ви, мої побратими, які чесно несуть хрест ратної справи супроти агресора - переживаєте читаючи це, що застосуючі мої уставноки ви станете такими "добренькими", такими лицарськими і такими малоактивними, що ворог отримає над вами перевагу - то не переймайтеся цим.
У нас є чудова зброя - розуміння російської мови і змісту військової пропаганди агресора!
Тобто щоб Росіянам напасти на Українців - їм потрібні такі конячі дози пропаганди про розіп'ятих хлопчків, згвалтованих бабусь, замучених снігурів і іншої пропагандистської гидоти - що інстинкт самозахисту включиться сам по собі.

Тому не переживайте, що росіяни будуть такі гострі як відточений меч, а моє вчення зробить вас слабкими, менш заточеними. Якраз навпаки - заточка російського серця швидко зітреться, а от українське серце буде благословенне Богом за витримку.

Війни як такі - це не лише сплеск емоцій і почуттів (ненависті, гніву), але ще і прояв сили, яка не знаходить собі позитивного вжитку.

Могла б Росія будувати ідеальну державу для Росіян?
Звісно могла б.
Навіщо ж напала на Україну?
Тому що без Бога налагодження правильних балансів у суспільстві неможливе - а сила в Росії є.
Відповідно сила, яка не вжита до себе самих для набуття чеснот і позбавлення гріхів - виливається на сусідів.

Тобто війна є частиною гріховного буття людства - якого ми маємо позбутися через навернення до Бога.
Але до цього навернення - було б дуже нерозумно позбавлятися від засобів самозахисту, армії і зброї (як це здійснила Україна із атомним озброєнням, скажімо).

Війна може бути оборонною, яку Бог толерує - тому що в жертви нападу немає виходу.
Тобто якби Україна напала на Молдавію чи Словакію чи ще якусь державу Християнського ареалу - то Бог засудив би нас за цей напад. Відповідно і я би протестував проти такого нападу.

Війни в не-християнськом ареалі - я розцінюю як поліцейські операції різної успішності. Але навіть вони мають бути релігійно-мотивовані і мати на меті передачу влади найбільш гуманним іновірцям із місцевих жителів.

Я не вчу вбивати людей - я вчу солдат твердо стояти на любові до України.
Моя місія - відділити цей наш інстинкт самозахисту, який велить воїну вбивати ворога на війні - від нераціональної волі до вбивства, насильства як таких.
От десь так.

І я щасливий цей третій рік підряд - від того, що багато Українців люблять Україну по справжньому і довели це вчинком.
І в той час, коли українська влада робить все можливе, щоб Українцем було бути соромно - в цей же час є Українці в Армії, серцем яких не володіє безчестя політиканів.
Солдатам, які чесно несуть хрест ратного труда в обороні Вітчизни немає чого комплексувати, ми можемо бути самими собою - щоб відштовхнутися від гріха і спрямувати себе до Бога.

Ось чому я щасливий
)

P.S. Ми можемо перемогти.
Ми дійсно можемо перемогти, якщо Росія атакує, я це точно знаю. Ось ця любов яка в Українців є - її лише треба очистити від гріхів, серед яких найбільшими є зневіра (свідома воля тікати від Бога), розпач і нарікання. Якщо ми із цим справимося - то можемо перемогти навіть при тій трагікомічній ролі, яку відіграє зараз політичне керівництво.
Тобто я не герой-самогубця, я працюю на позитивний результат, на перемогу. Героями посмертно нехай стануть ті, хто напав на Україну. А я після перемоги збираюся піти в гості на чай з тортиком, абсолютно негероїчно, зате живим.

Cила = це не жорстокість

Із глибин підсвідомості Українців, із незвіданих глибоководних западин колективного_підсвідомого Української Нації - в 1991 році виплив величезний Лінкор "Україна".

Для порівняння:
- в той же час із глибин підсвідомості Білорусів - виплив чи то прогулочний катер чи то плавуча тюрма;
- із підсвідомості Литовців - виплив есмінець з претензію на легкий крейсер, і тд.

Випливти могло лише те - що там раніше було.

Біда Українців в тому - що далі почалася чорнова робота із керування і устаткування нашого лінкора - бойове маневрування, постановка і навчання обслуги до гармат, навчання правил збереження боєприпасів в крюйткамерах, бойове маневрування. Все це таке важке.
Тому наша лінива серцем і темна розумом еліта - вирішила просто викинути озброєння заради благих словес керівників із інших лінкорів, які вже давно звершують свій похід.

Сусіди, керівники лінкорів - проте "забули" нам повідомити, що вони звершують саме бойовий похід, причому під прапором Хреста - саме тому вони і на плаву. Хрест щоправда залишився тільки на прапорах, а з душі вони його вже стерли або активно стирають.
Але зброю, тим не менше, тримають готовою до дії.

Через слабкість віри в Господа Бога, через слабкість віри у власну команду - ми втратили значну частину озброєння і саме головне те, чого не здобули - немає навиків бойового маневрування і досвіду бойової роботи.

Вся ця жахлива слабкість еліти - неминуче породжує культ сили і культ жорсткості у команди нашого лінкора.
Цей культ сили і жорсткості - може перейти в жорстокість в будь-який момент.

Ми переможемо в конфлікті із Росією - це не обговорюється.
Ми переможемо - і?
І - далі що?

Лінкор "Росія" - на повному ходу перетинає наш курс - і інерція сутички із нами має витиснути його на рифи. Він отримує пробоїну на всю довжину, а нацменшини, які вони так необережно ігнорували - підриваються по всій території корабля, заливаючи його напалмом громадянської війни. Залишки команди з усіх сил борються із напливом води в трюми і пожежею на палубах - але сили нерівні і корабель "Росія" топиться у своїх гріхах.

Далі що?

Далі я бачу загрозу масової жорстокості і геноциду по відношенню до нацменшини Росіян.

Ми Українці - отримали від свої предків не лише позитивні якості, але і культ віктимності, культ жертви, культу слабкості, культ анархії, - який чомусь видають за демократію, ліберальні цінності або навіть і Християнство.
Тільки кожний безвольний слабак - це зовсім не демократ і не ліберал і авжеж не Християнин;
як тільки в нього з'являється сила, то він її починає використовувати для помсти тим, хто його утискав.
Це норма нашого грішного світу.

Всі наші елітарії - це жертви, це ходяча віктимна фрустрація, яка нічого не може взагалі, їх треба гнати, змушувати, бити ногами, щоб вони зробили найпростіші речі для власного виживання. На вигляд вони ідіоти - але це не так.
Наша еліта - лише атеїсти, які ні у що і ні в кого не вірять - крім сили і грошей.

І ось про цю імовірну помсту слабаків - і є мій текст, тому що я не маю до них жодного відношення.

Після перемоги і відновлення нашого лінкора "Україна" в усій потужності - ми маємо:

1. Уникнути геноциду супроти нацменшини Росіян;
2. Забезпечити можливість вірним РПЦ (Російської Православної Церкви) служити Господу Богу - так як вони вважають за потрібне, не заганяючи їх в нашу спільноту Української Православної Церкви КП.
3. Налагодити ідейні і практичні підстави до інкультурації тих Кримських Татар - які забажають приєднатися до політичної нації Українців, команди лінкору Україна - зі своїми національними і релігійними особливостями.

Це все - дуже важливо, насправді.
Тому що культ слабкості, культ жертви (демократії і лібералізму, ага) - насправді може одномоментно, різко, раптово змінитися культом сили.

Я проти вигнання російської нацменшини із України.
Розпаду Росії - бачу майже неминучим, тому що їх еліта прямо за штурвалом п'є згорла вино атеїзму і егоїзму, гордині в своїх очах. Керівництво лінкору Росія зовсім невдячні Господу Богу за все те, що Він їм дав. В їх очах - це все надбали вони самі, своєю силою і своєю мудрістю.
А священики і навіть сам первосвященик РПЦ - не тільки не забирають вино гніву Божого у п'яниць - а навпаки наливають їм його ще і ще та говорять безумні тости про майбутні нові перемоги, досягнуті силою і злобою.

Бог не бажає смерті Росії.
Святий Бог любить Росію.

Тому в твоєму житті, мій читач абсолютно можлива така картина:
прибігаєш ти, юзернейм - з криком "я застрелив Росію, я відправив лінкор Росія на дно"
- а я в цей момент стріляю тобі в голову.

Поясню цей момент.
На Росії (Московському Князівстві, Московській Державі) - було і є велике благословення Боже.
Це благословення - було і є.
І навіть буде, - якщо вони повернуться до Бога від того, кому вони служать зараз.

Інша річ - як Росія це благословення використала.
А Росія використала це благословення - щоб звеличити себе убивствами людей і порушенням того скромного і відносного порядку, який в нас був. Результат перегляду цього порядку - світова війна.
І за це Росія може заплатити вже дуже скоро.

Але я категорично не бажаю, щоб Україна стала знаряддям виконання гніву Божого щодо Росії.
Якщо це можливо - то нехай обмине чаша ця нас.

Цей настрій - це дуже важливо в майбутній ІМОВІРНІЙ (бажано її уникнути) великій битві лінкорів Росія і Україна.
І я вам, всім українцям, його свідомо раджу, щоб нашою метою стало - відтиснути, відштовхнути, відтіснити лінкор Росія - а не знищити.

Святий Бог може нам дати їх у нашу руку.
Більше того - у випадку великої битви швидше за все так і буде.
І цей текст присвячений тому - щоб ми не порізали ворогів на дрібні шматки за її наслідками.

Хай пливуть собі самі кудись - в них є Церква, в них є корабель.
Якщо вже лінкор Росія піде на справжню вирішальну атаку на знищення лінкора Україна - тоді доведеться з ними розбиратися всерйоз - видати їм по перше число і відіпхнути у відкрите море, хай собі пливуть, безумні язичники.

Це вся силова робота, яку я бажаю виконати.

А от ставати знаряддям гніву Божого - убивати чийсь корабель, знищити його команду (хоча б і тої ж Росії) - це дуже небезпечне бажання. Так можна стати сосудом гніву назавжди, стати убивцями, кіллерами - це вкрай огидне майбутнє, якого ми маємо уникнути.

Християнство - це не ставити нікому ногу на груди, - але і не терпіти, щоб хтось ставив ногу на груди нам.
Християнство - це коли команда корабля з'єднана прагненням служити Ісусу Христу і ближньому.

А тому, після перемоги - ми маємо утримати наше Боже благословення, яке в тому і заключається, щоб ми, команда корабля Україна - принесли нові правила взаємодії між націями і їх державами.

Проросійський консенсус України - сягав 34% за Партію Регіонів і 49% на виборах президента Януковича - це дуже багато насправді. Це російська нацменшина (17%) + проросійські українці - від 17% на партійних виборах до 32% на особистих, за проросійського Українця Януковича.
Хай базові регіони цього консенсусу, Крим і Донбас - зараз окуповані, але на вільній території України залишилося багато проросійського населення, яке базує свою вірність лінкору Росія на Російській Православній Церкві.

Після нашої перемоги - ми маємо зберегти можливість громадянам України відвідувати РПЦ.
Але священослужителі РПЦ мають отримувати акредитацію в МЗС України - лише по факту визнання автокефалії УПЦ (КП).

Розподіл храмів (молитовних споруд) - має відбутися завдяки відкритому референдуму: яка Православна Церква має бути в Україні - Українська чи Російська.
Відповідно до результатів - по регіонах - мають бути перерозподілені храми, а священики РПЦ мають пройти акредитацію на предмет визнання автокефалії УПЦ (КП).

Кримські Татари мають отримати вибір - або інкультурації до Політичної Нації Українців - або шанс на незалежність в місті Татарополь (колишній Севастополь) або в якомусь конкретному районі Криму.
Але ажніяк не віддавати татарам весь Крим під незалежну державу. Крим має залишитися під владою України, із невеликим татарським анклавом.

Після нашої перемоги - ми маємо здійснити це перепланування нашого лінкора Україна - саме таким чином з метою не образити Господа Святого Бога в серцях наших співгромадян, але прославити Його і тим збільшити Його благословення на нас і наших нащадків.

Застерігаю від небезпеки культу слабкості, культу віктимності, культу жертви, який свідомо культивує наша еліта - і яким вже преситились наші союзники на Заході.

Українська еліта має вирішувати проблеми - причому вирішувати їх в рамках етики Ісуса Христа, згідно Його заповідей!
А зовсім не плакати і ридати на міжнародних саммітах, щоб наші проблеми хтось вирішив за нас.

Цей текст про те, що сила Християн - це не жорстокість і не намір убити.
Сила Християн - це дозоване, симетричне, цільове зусилля - спрямоване на захист свого життя або на допомогу ближньому, чиє життя є під загрозою.

Нехай врятує нас Господь Бог - як від культу слабкості, культу жертви - так і від культу сили і жорстокості, які насправді є одна і та сама проблема.

06.04.2016
ієрей УПЦ КП, капелан батальйону Нацгвардії Донбас
Андрій Чмєль.

Одному в полі Воїну

“Отче, я постріляв трохи москалів на Сході — як мені із цим тепер жити?”
Таке питання задав священику солдат, який прийшов з війни в 2015 ому році.

Це чесне, достойне і правильне питання.
Це чесне і достойне питання — тому, що воно Християнське.
Воно свідчить, що серце цього Воїна — живе, хоч і поранене Війною і Смертю. Це серце поранене і болить — тому що не може змиритися із насильством і злом цього світу, яке бачило і відчуло явно.

Це правильне питання —

Читати більшеCollapse )

Ubi cor - ibi Patria




"Де серце — там вітчизна" — з цього виразу Плінія Старшого , державного діяча і історика, Римської імперії почну свій нарис щодо останнього опитування про Росіян_в_Україні, Українську Націю, Російську Націю і їх меж в українському суспільстві.






"Де серце — там Вітчизна" — цей вираз безпосередньо і точно виражає сучасну політологічну проблему, яка постала перед державою Україна і державотворчою націю Українців.
Саме ця проблема національної меншини Росіян в Україні — сповна проявилася на виборах в Маріуполі і Красноармійську, прифронтових містах Донецької області.

Спеціально чекав пояснень від влади з приводу їх проведення, яке саме по собі в умовах війни носить злочинний характер супроти Держави і Армії — і таки дочекався від губернатора Донецької області Жебрівського. Пан Жебрівський виправдовується досить ординарно — всі підприємства належать представникам Опозиційного Блоку — тому начебто і дали провальний результат для українських партій.

Що ж це за результат?
Вибори мера Маріуполя:
1. 71% Вадим Бойченко (самовисування, по факту Опоблок,
директор підприємства Метінвест Ахметова).
2. 10%
Максим Бородін (Сила Людей);
3. 7% Юрій Тернавсь
кий (самовисування).

Вибори депутатів міскради Маруіполя по партійним спискам:
1. 66,
5% Опозиційний Блок (колишня Партія Регіонів);
2. 10,
5% Сила Людей;
3. 3,5
% — Сампоміч;
4. 3,2
% — Батькіщина;
5. 3,1
% — Укроп.
6. 3,0
% — Молодь до влади;
7.
2,9% — Наш край.
8. 2,7% — БПП.

Попередні місцеві вибори в Маріуполі були черговими і проходили 31 жовтня 2010 року — ось їх результати:
1.
52,7% — Партія регіонів;
2. 8,2% — Фронт змін;
3. 3,8% Сильна Україна.

Тобто як бачимо — Маріуполь як голосував так і голосує.
Звісно війна
активізувала місцевих виборців — як Росіян так і Українців.
Саме тому ця актив
ність росіян Сходу — і добавила голосів проросійській партії Опозиційний блок (колишня Партія Регіонів).
Патріотичні Маріупольці —
через ВІДСУТНІСТЬ державної політики, щодо їх консолідації — виявилися розпорошеними по 8 (вісьми!) політичним проектам. Тим не менше Українці Маріуполя активно прийшли на вибори і набрали в сумі понад 29% голосів.

Це і є
об'єктивне співвідношення по Донеччині, де грубо:
> 65 % — за Росію,
> 25% — за Україну.

На завершення математичної частини результат по виборах президента 2014 на Донеччині Порошенко набрав 36%. Тобто за загальнонаціонального лідера — ті самі Українці Маріуполя дали до 36%.

Результати цих виборів — це не зрада і не перемога, а об'єктивний
показник ваги російської національної меншини на Сході.

Так, — ці вибори невчасні, і під час війни вони не повинні проводитися — тому що дають чіткі політичні ефекти, які
по факту санкціонують війну з боку агресора.

Провідні аналітики попереджали нинішню владу, що так воно і буде.
От тепер вибори пройшли саме так як і мали пройти — український солдат отримав по руках від частини місцевих виборців.
Від більшої частини.
Разом із тим, цей факт зовсім не означає, що 30%
населення Сходу, Українців, законослухняних громадян Держави, мають стати жертвами всяких гіркіних, моторил і інших убивць, яких засилають із Москви.

Психологічна ремарка

Як безпосередній учасник звільнення окупованого Донбасу — повідомляю читачів про реакцію місцевого населення на Національну Гвардію, в якій мав честь служити на той момент.

В місті Бахмут (Артеміськ) Донецької області, який звільнила наша частина — одразу виникла потужна волонтерська структура, яка діє і до сьогодні на користь нашої Армії і Гвардії.
Фінансові кошти, свіжа домашня їжа, інформація про пересування терористів — все це ми отримували від місцевих мешканців.
Як спеціаліст по роботі із особовим складом — я завжди намагався це підкреслити солдатам, тому що це дійсно укріпляє моральний дух.

Одне діло — всякі абстрактні речі типу “територіальної цілісності” і “суверенітету”, а зовсім інше — коли заплакана дівчина вручає тобі на вулиці букет квітів, а потім її батьки місяцями постачають домашню їжу твоїй частині на дві роти особового складу.

Відповідно заявляю:

Українці Сходу — мають право жити
і мають право жити в Україні.
Точно так само як і Українці Криму — мають право
жити і мають право жити в Україні.

Задача Армії і Гвардії, збройних сил Держави — захистити це їхнє право.

Цю ремарку мушу вставити — тому що ці вибори можуть створити враження, що Українців на Сході не існує, а абсолютна більшість місцевих виступає за Росію.


Наша ж тема — це зовсім не Українці Сходу, достойні сини і дочки Вітчизни, які зараз відстоюють Україну, навіть без підтримки Києва.
Тема цього нарису — якраз Росіяни_в_Україні, які і перемогли на виборах в Ма
ріуполі. І будуть перемагати — якщо українська влада продовжить політику ігнорування Українців як таких на землях Сходу і Криму і не виставить харизматичного кандидата, якого підтримає і морально і фінансово.

Ще раз — навіть якщо українська влада возьметься за розум і почне брати активну участь в політичній українізації
міст Сходу і Криму (після звільнення) — то навіть тоді російська нацменшина зможе легко опиратися цим зусиллям на виборах за рахунок кількісної переваги.

По результатам мого опитування

Українець російського походження Матвєй Іванов, солдат ЗСУ, ганяє зараз Росіянина українського походження Тараса Петриченка, ополченця днр — такий от парадокс сьогодення, якому і присвячено опитування.

Як розуміють цей парадокс мої дописувачі патріоти України в сенсі колективному, національному— мені було цікаво і я в них запитав.
Хоч опитування і нерепрезентативне, але в ньому взяли участь вірні УПЦ КП з Півдня і Сходу, солдати батальйону “Донбас”, а також Українці російського походження, — тобто наша патріотична фокус-група — яка дала певні цікаві відповіді.

Росіяни в Росії розуміють цей парадокс просто — Матвєй Іванов їв наколоті апельсини на Майдані, потім взяв печенюшки від Нуланд, запив їх чаєм з наркотиками — озвірів від цих фруктів і напоїв і пішов розпинать російськомовних хлопчиків на Донбас.

А як розумємо вчинок Матвєя Іванова ми, Українці?
Адже нам всім очевидно, що Матвєй Іванов — це один із нас, це Українець.
Як ми відрізняємо Матвєя Іванова, який громадянин України і Українець від такого самого Івана Матвєєва, який теж громадянин України, але Росіянин?

Отже питання №1

Хто ми - Українці? Чому ти — Українець (Українка)?

Хто такий Українець і чому Матвєй Іванов, уродженець міста Чита (Росія) є Українцем, а Тарас Петриченко, уродженець міста Орджинікідзе (Україна) є Росіянин?

Ця відповідь дана Плінієм Старшим і є абсолютно християнська за змістом:
Де серце — там і Вітчизна.

Тобто в нашому випадку — хто любить Україну і проявляє почуття на практиці (воює за неї в Армії, волонтерствує, працює в тилу на Армію і волонтерів) — ТОЙ І Є Українець.

Хто любить Росія (Польщу, Румунію, Німеччину тд) = той і є Росіянин (Поляк, Румун, Німець тд).




Приналежність до тої чи іншої Етнічноїації це воля Божа, вона від нас не залежить.
А от приналежність до тої чи іншої Полтичної_Нації — це вже питання особистого вибору.
Основа кожної
Політичної_Нації християнського ареалу — це Етнічна_Нація, кровноспоріднена спільнота із одною мовою спілкування і компактним ареалом проживання.
Нація_Політична
це вищий етап розвитку етнічної_нації на якому національний колектив створює свою державу і реалізовує свої інтереси назовні.

Матвєй Іванов любить нашу Державу і ризикує за неї життям — отже він Політичний_Українець.

Питання
2. Хто вони — Росіяни? Чим Росіяни відрізняються від Українців?

Монолог:
- В мене є мама — я її люблю.
- А ти любиш мою маму?
- Ні? НІ?? Як це — ні?? Ти любиш свою маму??! СВОЮ???
У-У-У! ЗРАДНИК!!!

Цей монолог може прозвучати будь-де на прикордонні Українців і Поляків або Українців і Росіян — з приводу відношення до Держави Українців, Поляків чи Росіян.


Поляки і Росіяни — мають давню християнську державницьку культуру і християнську воїнську культуру — за рахунок чого вони успішно збудували свої держави і мають багатосотлітній досвід успішного шантажу українців, щоб ті служили в їхніх національних проектах.

Поляки і Росіяни — схильні демагогічно називати Українців за прагнення до побудови Держави — шовіністами і терористами, а своє прагнення захопити нашу землю і вбити нас, її уродженців і власників — “інтернаціоналізмом” і “прогресом”.

З цим явищем нас знову познайомила російська пропаганда 2014-2015, яка мимоволі і стала націєтворчим чиником для Українців.
Ця людинонависницька макабрична єресь, яку несе про нас,
Українців, російське телебачення і яку на ура сприймає російський обиватель вона відділила нас від Росії в моральному плані непорушною стіною.
Саме ця брехня, яка провадиться з метою обґрунтування вбивства Українців та війни агресивної війни на знищення супроти України — чітко поставила межу в серці кожного громадянина України, який мусив остаточно і назавжди вибрати яку державу він визнає Вітчизною — Україну чи Росію.

Тому що російське державне телебачення свідомо дезінформує, обманює, бреше своєму російському обивателю, Росіянину — з метою нашого вбивства, вбивства Українців, уродженців України і зруйнування нашої Держави.

В результаті 85% громадян України об'єднали cвої серця в навколо спротиву окупантам:
Росія веде неоголошену війну проти України.
8% громадян України — завдяки цій пропаганді віддали свої серця Росії, чітко встали на позицію Росії:
українські бандерівці-шовіністи переслідують мирних Росіян.
7% — приховують своє ставлення до подій.

Рейтинг російського уряду, який провадить цей злочин проти Бога і Людства — сягнув 85% в середовищі Росіян в Росії.
Лише 15% Росіян активно протестують проти агресивної війни щодо України — за що удостоїлися назви “национал-предатєлі” (вороги_нації, вороги_народу) від правлячої верстви.


Ці 15% Росіян, які зберігають християнське ставлення до Українців — їх цькують в Росії, але для нас вони і є єдині Росіяни, з якими ми ще можемо спілкуватися зараз.

Решта, включно з моїми родичами у Волгограді — щиро вірують, що я як солдат Нацгвардії кожен день розпинаю російськомовних хлопчиків. І ніякі виправдання, що це все вигадки, що я Християнин, я віруючий-практик, я монах зрештою — на них зовсім не діють.
Для них я — звір, який розпинає російськомовних хлопчиків. Все.


Але 15% Росіян — які не вірять державній пропаганді Росії — вони є, вони дійсно існують. Вони збирають стотисячні марші проти війни з Україною. Для правлячого режиму вони — “национал-предатели”, а для нас останні нормальні Росіяни.

Тобто ми згодні, що в Росії — 15 % адекватних Росіян, які сприймають як Українців.

Скажу ще такі маловідомі цифри, як решта 85% ставиться до війни проти України:






30% — точно знають, що російська армія здійснює вторгнення в Україну і підтримують це вторгнення. Злобні падлюки, правда?
55% — щиро вірять що в нас повстав Крим і Донбас, Україна напала на повсталих за свободу мирних Росіян, а Росія зовсім не при чому.
Цих я називаю — дебілами, тому що щоб вірити в таку маячню — треба бути виключно дебілом. Але підозрюю, що дебіли лише прикидаються дебілами — насправді вони все розуміють, але їм страшно виступити проти злочину, який чинить їх держава.
Так само чинили німці під час геноциду євреїв: всі знали, що євреїв оголошено ворогами народу, до них приходять із Гестапо, потім євреї зникають, а із труби над концтабором піднімається чорний дим. Всі німці це знали — але на питання де поділися євреї відповідали "не знаю", тому що дебілом по власному вибору бути інколи дуже вигідно.





Поза тим ми бачимо чітку моральну межу між Українцями і Росіянами в питанні:




чи варто Росіянам завойовувати Україну?

Щоби підкреслити цю різницю між нашими націями, напишу лише одне для 30% Росіян взагалі це питання взагалі звучить так:
чи варто Росії звільняти Україну від бандерівців-шовінстів?

Ну що — оцінили різницю?
Отож бо і воно.

Саме це питання щодо окупації України (або “звільнення України від Українців”, ага) — і розділяє наші нації абсолютно чітко, адже
більшість Українців, з Матвєєм Івановим включно — категорично навіть самої постановки цього питання.

Поза цим основним питання сьогодення православні Українці і православні Росіяни — дійсно мало чим відрізняються.
Ні зовні, ні в менталітеті — особливих відмінностей на перший погляд немає.

Хоча. ХОЧА!

Якщо уважно придивитися — то у Росіян видно чітка національна_консолідація навколо Держави і чітка військова_солідарність супроти ворогів Держави.
Нація Росіян — позиціонує себе не лише через внутрішні прояви, а і згодна активно діяти, в тому числі збройним шляхом, за межейю національної юрисдикйції.
Це спадок православних Християн, їхніх предків, який Росіяни проїдають з 1917 року — а він і до сьогодні працює на Державу.

В Українців — такої воїнської культури і близько немає.
Зате Українці значно добріші в побуті — в нас нижча кількість вбивств і інших тяжких злочинів, нижча наркоманія, нижчий рівень убивства ненароджених дітей через аборти.
Приблизно на одному рівні алкоголізм, зруйнування
сім'ї (розлучення).

В порівнянні із Росіянами, то Українці — такі собі хоббіти, ельфи, які зайняті самі собою, своїм життям і думають, що інші теж так мають ставитися один до одного.

Мене сильно турбує таке відношення Українців до навколишнього світу — коли в Руанді ріжуть християн, в українці їдять хлібчик з масличком і думають щось типу “ми ж такі маленькі, а це
ж так далеко, що ж ми можемо зробити”.

Мене сильно турбує, коли в Іраку з 1000 000 (одного мільйона!) Християн залишається 10 000, а наші доблесні перші померанчеві 2004 забирають звідти українську Армію, — тому що її треба знищити в угоду їх власній дурості — а українське хоббітське суспільство йому радісно аплодує з цього приводу.


Мене сильно турбує — коли в Сирії убивають Християн, а українське суспільство навіть не здатне визначитися із тим, кого слід підтримувати.

Тривале бездержавне існування — стимулювало в Українцях не лише доброту і чуйність, але і анархізм, меншовартість, віктимність і комплекс лузера.




З усім цим букетом доводиться стикатися кожному психологу в Армії і капелану зокрема.

Тому насправді різниця між Українцями України і Росіянами Росії — є досить відчутна, і часто не нашу користь.

Питання №
3. Росіянин_в_Україні і Ватник, Колорад — це синонімічні поняття чи ні?

Учасники опитування відповіли вірно — що це не тотожні поняття.
Тобто Росіянин і Ватник, Колорад — це не одне і те саме.

А от з визначенням — хто ж такий Росіянин_
в_Україні — з ним виникла проблема.

Один із дописувачів порівняв Росіян із людьми радянської ментальності, тобто із народом_СССР. В якійсь степені це відповідає дійсності — електорат Партії Регіонів — це люди старшого віку, які народилися і виросли в СССР та із середньою освітою за даними статистики.
В цьому твердженні про радянське багато правди — але далеко не вся.

Інший дописувач підкреслив авторитарний, силовий, схильний до диктату або підкорення характер Росіян як антитезу характеру Українців.

В принципі це правильно, це так і є — якщо говорити про психологічний портрет.

А в плані практичному — Україна перемагає в середині українського суспільства, йде стрімка націоналізація суспільства, наростання патріотизму — де межа українізації? Де східна межа нашого національного проекту? Чи ми маємо українізувати всю Росію — а далі через Аляску вийти на рідну Канадщину і там проголосити Ванкувер столицею нашої панукраїнської поліконтинентальної супердержави? )

Останнє питання — звісно жарт.
Але сам факт наявності Росіян_в_Україні ставить питання про повагу до них, до їх національної ідентичності.
Із соціологічних опитувань ми знаємо, що 17,7% громадян України — відносять себе до Росіян.

Вдумайтесь!! Кожен шостий громадянин України — це Росіянин.
Панове — це багато людей. Це не просто багато — це дуже багато людей. І всі ці 17,7% більше ляльні Росії, ніж Україні.

Так, нинішній уряд Росії вчинив злочин щодо Росіян в Україні, коли вирішив використати їх як камікадзе, підривний і в переносному і в прямому значенні елемент проти України.

Це злочинна політика Кремля — яка чітко носить не про-російський, а анти-український характер!

Поза тим — це нам дає цікаве питання — чи є в Україні Росіяни, які зберігають політичну ідентичність Російської Нації, але при цьому поважають Українців?

Відповідаю — так є, це Росіяни, віруючі Православні Християни, які відвідують Московський патріархат.

Нормальне християнське ставлення до українців — зберігається в російської нацменшини лише серед віруючих Православних. Тому що ми, українські Православні — їм брати по вірі.

Для всіх Росіян_в_Україні, які не релігійні (а таких є більшість, на жаль) — російська державна пропаганда є актуальною.

Тому Росіянин_в_Україні і Ватник, Колорад — це дійсно не одне й те саме. Як правда і те, що абсолютна більшість ватників, колорадів — це саме етнічні росіяни або неукраїнські мігранти, електорат Наталії Вітренко.

Цікавий момент, що війна в Україні точиться між “украми”, “укропами” і “ватниками”, “колорадами”.
Тобто з одного боку в нас є бренд політичної нації “укр” (“укроп”) — який приліпили нам сепаратисти, це їх творчість,
це відсилка до Українців загалом;




а з іншого боку ми їх охрестили — “ватниками” і “колорадами”, що є очевидною відсилкою до російського_мілітаризму, російського_шовінізму, але не до Росіян як таких.

Тобто Росіяни_в_Україні — є і їх треба поважати, якщо вони поважають нас, Українців і згодні боротися демократичними методами за свої права.

Як не дивно, але деякі українці всерйоз вважають, що все українське населення має бути українізоване, гомогенізоване і патріотичне.
Прошу усвідомити, що ці мрії — нездійсненні.
Виборець Криму і Донбасу — все одно буде голосувати за Росію, як зараз проголосували в Маріуполь — тому що це території компактного проживання російської нацменшини.


Особисто автор цього тексту, уродженець Півдня, корінний Українець, рід якого проживає на Херсонщині вже понад 150 років, мої предки знали тих, хто будував мій Херсон, а можливо і будували його самі.

Що нам потрібно?

Релігійно-мотивована політика щодо російської національної меншини. Росіянам_в_Україні треба дати час, щоб вони зрозуміли смисл політики Кремля по перетворенню їх на камікадзе, на живий таран супроти України і Українців — заради завоювання земель.

Кремлю йдеться про інтерес земельний, інтерес антиукраїнський — але не інтерес проросійський. Люди, Росіяни_в_Україні самі по собі, Москві абсолютно байдужі.

Зараз Росіяни в Україні це почути не можуть в них перед очима розіп'яті діти, спалені заживо одесити і інші вигадки пропаганди.

Треба дати їм час — ця ненависть до Українців, яку в них напхали і яку вони радо сприйняли — її з часом розвіє Сам Бог.

Поза тим Росії і Росіянам як нічого не загрожувало раніше — так і зараз нічого не загрожує від України.

Єдине у світі, що може вбити Росію це гріх ненависті, в якому Росіяни втопили своє серце.

І це мав би хто озвучити в Православній Церкві Константинополя, старої столиці Православних — тому що нас вони точно не послухають.

Зараз ми балансуємо між широкомасштабною війною і довготривалим конфліктом — цей текст звісно писаний про другий варіант тривалого військового конфлікту низької інтенсивності.

Latest Month

листопад 2016
S M T W T F S
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930   

Tags

Syndicate

RSS Atom

історія




free counters
Map

Makitra counter

Розроблено LiveJournal.com
Designed by Lilia Ahner