?

Log in

No account? Create an account

Такий напис залишив на своєму бюлетні сьогодні о 19.20 за київським часом. Я вирішив прийти на вибори - щоб засвідчити своє ставлення до нашої публічної політики.

Із тих політиків, за яких міг би голосувати - а це Ярош, Кривонос і Кошулинський - до фінішу дістався лише Кошулинський.

Голосувати за Кошулинського я не міг - тому що він пропонує переговори із путіним.
Те, що полковник Кривонос знявся із виборів - для мене особиста поразка. В Україні немає військової партії, партії війни - і весь 2018 рік я витратив, щоб її створити. Безуспішно.

Тим не менше партія війни в Україні є.
Вона включає як мінімум мене особисто.
Ніколи - ніколи ні публічно ні приватно - мої уста не осквернялися молитвою за мир - в той час як гинуть невинні Українці Криму і Донбасу від рук російських душогубів і мучителів.
Вірю, що так як я написав має мислити кожен православний Християнин - відповідно я чекав хоч одної заяви від діючих політиків. Замість багатомовності пустих програм чекав лише слів "Україна вставай !!! Ворог біля воріт !!!"
Це все, що треба було заявити, щоб отримати мій голос. Але ніхто із нині діючих політиків, - навіть праві маргінали без жодних шансів - так і не знайшли в собі сил сказати ці слова правди, вони всі марять переговорами із лютим ворогом, який ці переговори розглядає лише як додатковий засіб до знищення України.

На цій війні я не здобув для себе ніяких вигод - ні владних, ні фінансових, ніяких інших - тому що не ставив собі за мету нічого окрім перемоги.
Ніякої іншої мети в мене не було в 2014 - і ніякої іншої мети в мене немає зараз.

Свідчу в цей час випробувань, які наближаються - що Господь любить Україну.
Не дивлячись на ось весь цю суміш безпомічності, бездіяльності і безпорадності, густо замішаними на страху - якими живе наш політичний клас нині і яким він умисно заразив мою націю - Господь любить Україну.

Господь любить Україну - і врятує її в любий момент - коли Україна встане і почне воювати.

Моє кредо зараз - спасеться той, хто буде воювати не дивлячись ні на що.
Цей момент настане скоро, в нас не так багато часу.
Тому наостанок я засвідчу, що мені байдуже із яким президентом воювати. І мені неприємно, що Кривонос, Ярош і Кошулинський не відповідають моїм вимогам - але воювати із ними поруч я буду. Після війни поговоримо.

Господь любить Україну - і зрештою врятує її.
Врятує її руками тих, хто буде за неї воювати.

І я розумію, що повторююся - тому припиняю цей поклик волаючого в пустелі.
Напишу ще один великий текст - і повернуся від війни до служіння в Церкві. Рівно до того моменту, коли знову буду потрібен Україні.

Про рік 2018

Шановні офіцери!
Вельмишановне панство!

Побачив я як ви косяками повалили до одного політика, цивільного капітулянта, який не збирається воювати за Україну – і вирішив написати вам цього листа.

Розкажу вам
три повчальні історії:
1. З чого все почалося;
2. Втомлені сонцем
або як я програв пляшку доброго коньяку;
3. Сумний історичний анекдот.

1. З чого все почалося

Почалася ця історія, яка привела нас в один окоп – з банального візиту патріотичного політика Кириленка в храм св. Олександри УПЦ КП, міста Херсона в 2004 році.
Прийшов цей горе-політик із рекламою свого кандидата в президенти Ющенка.
Ні він не показував програми, діаграми і графіки, ні.
Він сказав, що Ющенко – наш, що Ющенко – Українець, і що нашого Ющенка погрожують чужі, не наші, щоб зруйнувати цілу Україну – і попросив нашої допомоги.
Моєї допомоги тобто, зокрема. Бо тоді я був звичайний віруючий – але  все ж таки Українець. А тут наших б
’ють. Точніше – труять отрутою. І в мене, православного Християнина просять допомоги – в мене і вибору не було, як в кожного чоловіка честі в такій ситуації. Пряма воля Божа – допомогти переслідуваному і самим собі заодно. Цей же Ющенко – наш, він буде за нас – тобто так я думав, тому що це очевидно.
Якщо програємо – то Ющенко загине, а можливо і ціла Україна загине.

Якщо виграємо – він же буде за нас, за Україну – проти її ворогів зовнішніх і внутрішніх.

Правда логічно?
Не міг же хтось уявити – що Ющенко думає зовсім інакше?
Не міг же хтось уявити – що Ющенко зрадить власних сподвижників – заради тих, хто намагався його вбити?

Тому далі я пішов на Майдан 2004.
І допомагав Ющенко аж до перемоги – і кожен раз пересвідчувався, що зробив правильний вибір.
Посудіть самі:
- масові фальсифікації на користь російського кандидата, який є загрозою державності;
- отруєння Ющенка;
- «ПІСУАР» – «Південно-Східна Українська Автономна Республіка» – яку проголосили понад 3 000 (три тисячі) державних чиновників на території Півдня і Сходу України ( в 2014 ця структура буде реанімовано під назвою «новоросія» а потім «лднр») – явний проект знищення нашої Держави ініційований з боку Росії.

Жодного сумніву в мене не було по ходу Майдану. Тому що об
єктивно всі ці заходи були не проти Ющенка – це були терористичні заходи супроти цілої України від ворожого керівництва Росії.

А далі була катастрофа Ющенка.
Далі була амністія злочинцям ПІСУАР – тепер вони убивають Українців в якості «ополчення» ЛДНР, яке цілком фінансується Росією і є найманою терористичною організацією.
ПІСУАР – це і була терористична організація за задумом, яка мала знищити Україну – і тепер лише реалізувала свій потенціал.
Далі була амністія учасників фальсифікації виборів.
Далі була амністія отруїтелям самого Ющенка (
sic!!!).
Президент, який має захищати 45 мільйонів громадян – не зміг захистити себе особисто (!!!).
Далі було зменшення його повноважень президента до синекури, антиконституційна реформа здійснена Медведчуком, особиста війна на знищення його прибічників Тимошенка і Порошенко.
Далі були спроби Ющенка стати на коліна перед тими, хто намагався його вбити.
Далі була роздача грошей лопатою – тисячу доларів за народження дитини, за банківські вклади в СССР, якого двадцять років вже немає (!!!)

Ющенко загнав Державу в моральне банкрутство – через амністію злочинців.
Потім, буквально за півтора роки свого урядування він загнав державу в фінансове банкрутство.
Почалася роздача грошей лопатою, масові виплати соціальних подачок.
По цій роздачі грошей лопатою – вже було очевидно, що в нас не буде ні економіки, ні армії, ні незалежної політики(!)
Тому що банкурти, лузери, розорені безумці – не можуть собі дозволити незалежну політику.
Це аксіома. Незалежна політика – привілей сильних і багатих, а не слабких і бідних.

Далі логічна катастрофа самого Ющенка як політика і всього його оточення – моральне і фінансове банкрутство політиків, для яких немає своїх. Політики покоління Ющенка – не мають жодної лояльності до власних виборців – не мають політичної лояльності, не мають національної лояльності, мовчу про лояльність релігійну.

А потім був другий Майдан 2013-14 – де ті самі люди вже замість «бандитам – тюрми» кричали «злочинцям – кара».
Далі безвольна здача Крима, ПІСУАР легким порухом пальця путіна трансформується в Новоросію-ЛДНР і починає начебто незалежно вбивати Українців
а наша втомлена_еліта держави саботує війну.
І в мене вже немає вибору – я учасник двох майданів, доброволець, мушу йти на цю Вітчизняну війну 2014-2019.

Ось так ми опинилися в одному окопі, панове.
Так напад Росії на Україну від підривних операцій з 2004 року – логічно перейшов у наступну фазу, у відкриту війну.

2. Втомлені Сонцем

Як я програв пляшку коньяку або про втомлених сонцем України політиків і військових

Ось 29 січня 2019 року втомлений війною кум Ющенка, він же Лоліта, він же президент миру, він же закінчувач АТО за два тижні, імітатор головнокомандуючого, президента і людини в одному сідалищі признався нам, що він втомився від війни.

Він втомився від війни ще весною 2014, коли був звичайним політичним побрехунчиком. А можливо втомився ще 2004 року, коли був звичайним молодим мільярдером, який збудував в житті одну будку для собаки а багатомільрядний бізнес йому відійшов у спадок від батька.
Він втомився ще тоді – а признався тільки щойно, через пять років війни
бідолашечка глядь.

Так само втомилися від війни ще до її початку зимою 2014 Тимошенко, Гриценко, Турчинов, Яценюк, Аваков і решта цивільних каптулянтів, державних зрадників і покручів, які здали Крим, які здали Донбас, які саботують оборону держави, які ненавидять добровольців гірше ніж чорти святу воду.

А чому?

Чому у воюючій державі провідний політичний клас ненавидить добровольців, які виконують свій обов'язок захисту Вітчизни?

Знаєте панове офіцери чому добровольці не могли потрапити в Армію по півроку в 2014?

А тому що ось це втомлене_покоління ющенка вони ставляться до України як до проститутки яку треба підкласти під Росію, під США, під Європу. Підкласти під одного клієнта, а бажано під кількох одночасно і брати прибуток від цієї загальнонаціональної проституції.

Політичний клас ющенка це моральні проститутки, моральні сутенери які є повії самі по собі, без честі, совісті, гідності, без жодних принципів взагалі (мовчу про релігійні). Тому вони ставляться до України як до шльондри, з якої треба отримати прибуток.

Але який сутенер буде захищати проститутку від небезпечних клієнтів, які і самого сутенера можуть убити?

Нє, нема дурних сутенер втомився.

І тому наш політично-проституційний клас сутенерів за покликанням, бордельєрів за професією і моральних виродків за вибором так виховує і своїх дітей, яких тому і не було ні на на майдані, ні на війні, ні навіть серед медсестер і волонтерів. Виховнання йде від стилю життя, панове.
І звісно ці моральні кастрати люто ненавидять добровольців, для ких Україна є святиня, для Україна є мати, для Україна є Божий Дар.

Це ж не тільки загроза їх бізнесу і матеріальному добробуту це ж пряма дорога в тюрму тільки за амністію ПІСУАР. Не згадуючи не згадуючи про фальсифікації виборів, про теракти, про 25 мільйонів доларів наївному генералу Смєшку тільки за один ПІСУАР це ж пожиттєве ув'язнення для всіх причетних.

І ось цей рух добровольців, ходячий жах всіх моральних проституток він зібрався весню-літом 2014 в кількості 70 000 (сімдесят тисяч!!!) чоловік на фронті (!!!) Разом (!!!) Проти Росії(!!!)

За Україну на смерть (!!!)

АААА! А ! Каураул. Куда тікать??!

Рішення має бути знайдено терміново. І воно було знайдене тікать треба у втому від війни! І тому вони одразу втомилися, якраз в той же день 20 лютого 2014 року в день російської атаки на Крим – і так втомлено "воюють". Вони кажуть нам ми втомлені війною, ми так втомилися від війни в телевізорі, так втомилися брехати, саботувати імітувати оборону. І кожної миті боятися, що нас розкриють солдати.

Нам не треба воювать, навіщо збиратися цілою нацією, йти на війну не нада нам цього, ми цього не хочемо. Екомномічні санкції вже майже здолали ворога, а весь цивілізований світ дуже занепокоємний і стурбований на нашу користь тому ми теж бажаємо перемагать на словах.

А воювати нам не треба, ні ось вам зарпалата, ось вам премія, ось вам бойові, ось вам допомоги і виплати тільки заткністься і не заважайте.

Ви уявляєте панове офіцери всю глибину прірви, яка відкрилася перед людьми, які десятиліттями торгували національною безпекою а?

Я думав, що уявляєте.

І тому обходив я вас 2018 року з одною-однісінькою ідею – щоб від Армії пішов на вибори авторитетний генерал або полковник – з ідеєю "ми їм вломим".

В 2018 році – я хотів зібрати Партію Вітчизняної Війни, партію під наглою назвою "Військовий Уряд"– і її лідер мав піти піти на ось президентські вибори з програмою "я візьму на себе відповідальність за війну і виграю її або здохну".

Ось чого я від вас хотів, шановні побратими з великими зірками.

І я поставив пляшку доброго коньяку – що Люди, які не кланялися кулям і снарядам – вони повірять, що я прийшов від Бога, що мені йдеться про шанс врятувати цілу державу.

І я говорив вам – що хай ми і не виграємо із такою програмою – але ми точно наберемо 10-15% голосів – і коли Росія нападе (а вона точно нападе) – то вся Україна буде знати лідерів, які візьмуть на свої плечі хрест оборони.

Я навіть фінансування дістав.

І ви всі відмовилися.

Знаєте я би мовчав про це – але деяких із вас я побачив на шоу президента_миру, який воліє холодного миру із Росією з 2014, прямо із дня інавгурації.
І всі цивільні політики, втомлені сутенери, втомлені капітулянти і втомлені саботажники, які одностайно прагнуть цього миру – який є ніщо інше як капітуляція Армії, смерть нас усіх і смерть Держави.
То я би мовчав – якби ви не ганьбили самих себе і свої чесні погони – підтримкою цивільних капітулянтів.

І ось що я вам скажу, панове Воїни, панове Офіцери – на кого подібний солдат, який підтримує на виборах цивільного капітулянта.

Воїн – який підтримує цивільного капітулянта
- подібний до чоловіка нормальної сексуальної орієнтації – який агітує всіх бути гомосексуалістами;
- подібний він до чесної жінки, яка ніколи не зраджувала чоловіку – але голосно виступає за легалізацію проституції;
- подібний до батька, який виростив красивих, добрих і благочестивих дочок – який публічно виступає за чікатіла, маніяка-ґвалтівника, за його звільнення, за його прославлення.

Ось до кого подібні ви, Воїни – які своїми руками віддали державу цивільним бидло-атеїстам, цивільним капітулянтам!!!
Наші цивільні політики були бидлоатеїстами сто років тому і погубили УНР – такими вони є і зараз.

Ви ж, панове офіцери – атеїсти доброчесні, атеїсти здатні до жертовності.

Як чудово – що ви такі прогресивні атеїсти – чи не так?
Якби я був польський священослужитель і сказав би Польському Воїну те, що сказав вам – то Поляк пішов би і зробив і врятував державу і сам себе.
Якби я був фінський священослужитель і сказав би Фінському Воїну те, що сказав вам – то Фін пішов би і зробив і врятував державу і сам себе.
Як чудово – що ви прогресивні атеїсти – які не вірують ні в Бога, ні в чорта, ні в звізду, ні в Красну Армію – правда панове?


3.  Прекрасно панове, прекрасно.

Коли Росія нападе – то ви будете стояти з квадратними очима перед такими як я – і пояснювати як ви просрали державу, свою присягу, свою власну бойову доблесть і пам'ять загиблих побратимів через власний тупий атеїзм.
Ми зустрінемося з вами – під час контратаки на Чернівці, під час наступу на Львів або спроби звільнити Рівне – але ми ж зустрінемося, всі ті самі.

З якими очима ви будете дивитися в очі нам, солдатам?
А історичний анекдот я розкажу такий – колись бидлоатеїсти прийшли до влади в одній нещасній державі – то коли росіяни на неї напали, то столицю тридцятишестимільйонної нації обороняли аж цілих 400 (чотириста!!!) солдат.

Поляки мали лідера Християнина, зібрали 80 000 вісімдесят тисяч солдат, Фіни мали лідера Християнин зібрали 50 (пятдесят тисяч) – і відбилися від росіян.

А що то за прогресивна нація – сто років тому мала лідерів бидлоатеїстів – які в обороні зібрали аж цілих 400 (чотириста, глядь!!!) солдат
а?

І друге питання
а ось зараз, через сто років після – чи збереться обороняти ту столицю хоча би ті самі чотириста солдат?
Чи нам знову як в Криму позамикають оружейки – і скажуть йдіть воюйте із росіянами ножками від табуреток і штакетинами з паркану?
Чи зберемо ми сьогодні 400 солдат в обороні столиці, панове?

На завершення

Нація або підтримує своїх героїв на ділі – або замість підтримки будує їм величні гроби загиблим і затикає рота живим.

Нація яка живе із Богом – підтримує героїв на ділі.
Нація, яка із Богом жити не бажає, Бога зневажає і Богом бридиться – та нація жити не бажає з своїми героями, зневажає своїх героїв і бридиться своїми героями.

Нація або живе із Богом – або ні.

29 Горе вам, книжники і фарисеї, лицеміри, що будуєте гробниці пророкам і оздоблюєте пам’ятники праведникам,
30 і говорите: якби ми були у дні батьків наших, то не були б спільниками їхніми у проливанні крови пророків.
31 Тим ви самі свідчите проти себе, що ви сини тих, які вбивали пророків.
Матвія 23:29-31

Ми живемо в біблійні часи, панове.

До зустрічі в контратаці на Чернівці.

Держава і рівень її громадян

Стояв в черзі із солдатами ЗСУ, купував квиток на потяг.
Розговорилися трохи - що де робиться на фронті, як служиться в тих чи інших частинах - звичайна розмова серед військових, нічого особливого.
Враження від співрозмовників - адекватні, впевнені в собі, цілеспрямовані і врівноважені чоловіки.
Того ж вечора їхав в потязі із тими, хто не знайшов часу піти в армію за останні чотири з половиною роки війни.
З ними не розмовляв, нема про що - але їх п'яні теревені мусив слухати. Їх зміст: українці - неповносправні, слабкі, неповноцінні, тому нас не беруть в ЄС, не поважають.
Насправді ці недолюдки розказували про себе - вони самі того не помічаючи переносили свої особисті якості на всю нашу націю.

Цей вступ потрібен, щоб підкреслити - моральний рівень, ідейний рівень, рівень чистоти_ідентичності - залежить від вчинків, які вчиняє або не вчиняє особистість.
Ті самі показники щодо цілої держави і цілої нації - моральний рівень, ідейний рівень, рівень чистоти ідентичності - напряму залежить від колективної діяльності або бездіяльності того чи іншого колективу.
На п'ятому році війни психологічний контраст між Українським Солдатом і українським дезертиром - разючий.
Дезертирство - є смертний гріх, який убиває людину із середини, винищує всі позитивні характеристики.
Ще раз отримана ілюстрація цього факту.
Воля до війни, здатність до ратного труда в обороні держава - це чеснота, яка формує колектив із середини.

Захід і Україна, динаміка суспільних процесів

Читати більшеCollapse )

Моє особисте ставлення до влади

Я особисто вірю, що Церква не повинна змагатися за владу.
Взагалі це норма, правило для повсякденного служіння в мирний час.
Виключення із цього правила є ситуація кризи державності, коли держава ризикує загинути через некомпетентність її керівництва.
Тоді Церква не лише має змогу – але і повинна втрутитися.

Я вірю, в те що Держава і Нація розвиваються через жертовні вчинки на користь іноземців, зовнішніх людей. Якщо ми декларуємо злочинний характер Голодомору – то треба заважати реалізації аналогічних злочинів.
Якщо ми не збираємося реалізувати на практиці – то краще мовчати про будь-яку моральну ідею з свого історичного минулого, ніж потім виявитися брехунами і лицемірами біля неї на очах цілого людства і Самого Бога.

Для мене особисто ситуація війни Росії супроти України – це величезний удар по світовій Православній Церкві.
І я зовсім не радий тому факту, що Казахстан відміняє кирилицю на користь латинки – це Казахи тікають від того Православ’я, яке вони бачать у виконанні Росіян. А ніякого іншого Християнства окрім православного Казахи не знають і не знатимуть ніколи. Якщо православне Християнство – це лише машкара, під якою Росія убиває сусідів – то треба тікати від нього якомога далі. І Казахстан тікаючи від демонічних керівників Росії – насправді тікає заразом і від Христа Ісуса, адже навряд він наблизиться до католицької чи протестантської деномінацій.
І цей процес веде до того, що ті чи ніші Казахи зрештою почнуть підриватися на наших вулицях із криком «Аллах Акбар».

Росія відкинула цілий Китай від Православного Християнства – яке найбільше підходить Китайцям за національним характером для навернення цілого Китаю. Росіяни сучасні зіпхнули в прірву зневіри понад мільярд Китайців – які при своєму житті вже не навернуться до Бога.
Автор цієї катастрофи – це особисто кіріл (гундяєв), патріарх РПЦ.
І я категорично стверджую – що Господу Богу набридла Росія загалом саме через те, який вплив вона вчинила на світову Православну Церкву і особисто кіріл (гундяєв) як подільник путіна у всіх цих злочинах.

Це моє відчуття сучасного історичного моменту як Православного Християнина.

Тим часом як світове Православне Християнство торпедоване Росією – чим зайняте українське суспільство?

Купа іноземного шлаку, чужинського непотрібу атакує українську еліту щоб нас очолити – і цей непотріб радо сприймають обивателі на фоні повного морального банкрутства еліти нинішньої.

Церква могла би і повинна була б репатріювати успішних представників середнього класу із Заходу. Тут мова не лише про мого однополчанина Марка Паславського, офіцера армії США (який вже загинув 2014 року всього лише як рядовий солдат).  Скажімо ми могли би повернути Степана (Стефка) Бандеру, нині живущого нащадка, племінника того самого історичного діяча Степана Андрійовича Бандери.

Але ні УПЦ КП ні УГКЦ настільки не вірять у власні сили і у власний народ – що ніхто навіть пальцем не поворухнув, щоб спонукати Степана Бандеру до приїзду в Україну. Навіть Греко-Католикам нецікаво отримати владу в державі – що насправді не стільки і не скільки реалізація християнського ідеалу неучасті у владі – як власна зневіра і власне культивоване безсилля з боку священоночалія щось змінити під час очевидної національної катастрофи.
Замість репатріації Степана Бандери – в нас на вищі посади в державі претендують авантюристи, фальшиві випускники Гарварду із українським прізвищем і грузинські біженці з коханками в придачу.

Караул!!! Рятуйте!!!
Що – хіба ні?

Ця держава настільки чужа власній Церкві – що навіть рятувати її ніхто не збирається.
Типу виживе – ну і добре, а помре – так туда і дорога їй, грішниці.
Гине заблукане овечка – хай гине, а що? Зате ми спасенні.

З моєю точки зору – справжня Церковність є подвиг віри в реалізації волі Божої.
А Сектанство – як противага,протилежність, антагонізм Церквоності – це і є декларація власної спасенності на фоні небажання рятувати інших.
Помирає загублена вівця – і хай помирає, сама винна = ось формула сектанства і радикальної відмови як від пастирства так і взагалі від справжньої єдності із Богом.

Тобто я не проводжу справжню Церковність по лінії декларації приналежності до православних, католиків чи протестантів – а по готовності захищати свою віру на полі бою зі злом.
Готовність гинути за ближнього, йти і ризикувати за загублену овечку – ось приклад справжнього Християнства загалом і с правжнього пастирства зокрема.
Йти і бити вовків, убивати їх на смерть – щоб завадити їм пообідати пастирем.
Ось це є романтичне пастирство, пастирство жертовне – яке є від Бога.

Все ж інше є імітація.
Все інше є взаємовиключні параграфи в одній голові елітарія – де уживається взаємно протилежні чесноти і гріхи:
радикальний патріотизм – і таке саме радикальне дезертирство;                                                                                                                           радикальний патріотизм
– і такий самий радикальний пацифізм;
радкальне християнство – і таке сама радикальна содомія;
радикальне бажання отримувати пільги від держави – і такий саме радикальне небажання воювати за цю ж державу, яка видає бажані пільги.

І це все на фоні тої заповіді «не можете двом панам служити – одного полюбите, а іншого зненавидите».
Спробуйте змішати бочку меда і бочку дьогтя – чи ж отримаєте дві бочки меду в результаті?

Так і наша еліта – розмиває українську православну ідентичність, щоб її похвалили чи то російські антихристияни чи то західні антихристияни,
і цим руйнує власний статус світських пастирів, управлінців.

А який буде результат?

Війна супроти України – це єдина проблема, яка стоїть перед українськими пастирями як релігійного так і світського характеру.
Якщо цей корабель нашої державності потопиться – то ми потонемо всі.
Це очевидно. Як і те, що зараз цей корабель не чекає нічого доброго – тому що курс на мінську капітуляцію – є очевидний курс до загибелі.
Це очевидно всім, хто має очі бачити.
Свідчу це знову і знову.

Нам потрібно відновити максимально чисту українську ідентичність – яка є ідентичність Православна.
Нам потрібне справжнє пастирство – романтичне і жертовне.
Нам потрібні справжні Українці – романтичні і жертовні – як для війни так і для миру.

Ми потрібні Богу цьому світу і самим собі лише справжні.
А жертви взаємовиключних параграфів в одній голові, які самі блукають в трьох соснах і людей тягнуть – слід лікувати в спеціальних закладах, а не довіряти їм долю цілої держави.

Моя особиста ремарка

Я є нащадок козацького роду, одного лейтенанта у війську полковників Сидора Білого і Антона Головатого, який не забажав переселятися на Кубань і став фермером, аграрієм. Успішність була така собі по сучасним міркам, але 40 геткар землі по тим часам були певною цінністю як і зараз є.
Я ніколи не претендував на 40 гектарів родової землі – хоча коли бачив як бабуся отримує пенсію в 12 рублів від СССР, то я розумів хто став власником вкраденого в мене майна.
Але я не вірю в реституцію – і тому не тільки не змагався за повернення родової власності – але і не отримав цих 2 гектар, які обіцяні кожному ветерану війни з Росією.
Мої тут або два квадратних метра на могилу – або вся Україна – не більше і не менше.

Своє вчення я визначаю як Православний Фундаменталізм.                                                                                                                                 А не християнський нацоналізм, християнську демократія, християнський соціалізм – чи ще якесь вчення, де прикметник "християнський" служить якійсь іншій цілі, окрім служіння Христу Ісусу особисто.                                                                                   Моє вчення про владу, державу і суспільство базується виключно на Біблії – і яніколи не мав потреби його кодифікувати, писати 1133 заповіді православного фундаменталіста чи щось таке. Люби Господа і свою Вітчизну – а в решті роби що хочеш = ось моє формулювання мого вчення, позичена в Августина Блаженного.

Що ж стосується ставлення власності – то мене справив сильне враження Жозеф де Местр, французький Католик і аристократ, який покинув все своє майно революційній Франції і ніколи не мав амбіцій його повернути – щоб підкреслити свою любов до Франції, яка не має користолюбних мотивів.

Так і мою відмову від реституції прошу вважати моїм власним обвинувальним актом щодо комуністичного пограбування приватної власності в цілого українського середнього класу часів УНР. 
Також обвинувачення стосується тих, хто сьогодні користується пільгами від держави – допомогою на дитину, субсидіями на комунальні послуги і тд – але при цьому не збирається воювати за цю державу.
Це взаємовиключні параграфи, латентна психічна хвороба, яка набула в нас масового поширення і інколи прикидається навіть релігійними мотивами.

Якщо я вже насмілився ставити власний приклад – то не обійду і своїх гріхів.
Я не боюся помирати за Україну і якби моя смерть гарантувала би перемоги, то я би вже помер, не вагаючись.
А от помирати просто так, без жодного шансу на перемогу – я таки боюся.
Да, я знаю, що це моє падіння у відчай щодо перспектив України не могло справити позитивного враження – і я виправдовуюся готовністю воювати за смерть за цю Україну. Але це тільки виправдання, час покаже наскільки воно щире.

Текст написаний на честь героїв повстання Молотобойців (Маккавеїв), священника Матафії Хасмонея і його п’ятьох синів, Йоханана, Симона, Юди, Елеазара та Йонатана – які всі загинули в бою за вітчизну і цим відновили правдиву ідентичність віруючих в Ізраїлі.

Світське пастирство

Світське пастирство (мистецтво управління), оцінка ефективності.
"11 ... пастир добрий душу свою покладає за овець. 12 А наймит, не пастир, якому вівці не свої, побачивши, що йде вовк, кидає овець і тікає, а вовк хапає і розганяє овець. 13 А наймит тікає, бо він наймит, і не турбується про овець".
Іоана 10:11-13

Управління (Влада) і Держава

Ці поняття настільки близькі, що на практиці мало хто їх розділяє згідно принципу «чия влада – того і віра». Цей протестантський принцип існування влади в державі та її вплив на суспільство в нас ніхто прямо не декларує – але він свято зберігається скажімо як і принцип «все що ти говориш при затриманні буде використано проти тебе». Ці прописні істини не обов’язково формалізувати, все одно вони будуть мати місце.

Відчуваючи явний вакуум влади – і відповідно явний вакуум держави – ми маємо віднайти їх джерело в суспільстві, щоб зрозуміти чого саме не вистачає нам.

Отже влада – найбільш токсичний актив людства, проти якого немало написали правдивої критики ще язичники Риму і Греції – також піддається явній критиці в Біблії в притчі про терен. (Суддів, 9:7-15).
Влада завжди притягує, манить до себе і не відпускає своїх жертв серед людей аж до смерті. Битви за владу між бажаючими її отримати за будь-яку ціну і є причиною громадянських конфліктів цілу історію людства.

Звідки походить влада як така?
Влада є ніщо інше як реалізація права батька щодо власних дітей, онуків і правнуків про управління майном, організацією цього управління і спеціально успадкуванням майна. Так історично чинилася перша влада в історії людства, а на багатьох територіях вона взагалі збереглася і до сьогодні як основа суспільних стосунків.
Таким чином перша Держава, точніше протодержава – це ніщо інше як один потужний рід, який розповсюдив свою владу на інші сусідні, єдино культурні і єдинокровні із ним.

Щоб створити Державу – недостатньо одному голові роду мати якісь видатні чесноти перед власними родичами і співгромадянами. Цього достатньо, щоб стати вождем роду, вождем племені – але це все одно далеко від державотворчості. Всі держави раннього віку насправді об’єднані не стільки єдністю кровною і культурною – як єдністю релігійною.
Всі спадки світової архітектури раннього періоду є свідченням спільності віри тих людей – які будували релігійні споруди під головуванням їх одновірця. Так знамениті піраміди Єгипту є ніщо інше як спадок єдиною віри монарха (фараона) і його підвладних, що побудова цих споруд відкриє шлях на небо, шлях до Істини, шлях до Бога не лише для правителя, але і для його одновірців, які будують піраміду. Саме звідси таке дивне з нашої точку зору змагання, яким було життя в давньоєгипетській цивілізації – за вищу, кращу і більшу піраміду. Це було змагання поколінь єгиптян між собою у реалізації їх спільної віри.

Ми ще повернемося до змагання поколінь всередині держави.
Тут мусимо констатувати – що Держава в позитивному сенсі є знаряддя самопізнання суспільства про себе самого через жертовні вчинки на користь колективу. Якої моральної якості ці вчинки – така якість має місцева релігія.
Звідси поняття спільної релігійної ідентичності – яка і була основою державності і чистоту якої так боролися, що перших Християн майже всіх вбили як потенційних державних зрадників тодішні язичники Римської імперії, служителі базового державного культу.

Отже словник термінів, явища влади і держави

Ідентичність – релігійна (моральна, етична) є основою держави і суспільства, її пізнання вже служить конструкції більш складної форми як національна ідентичність.
Ідентичність національна – є підвидом ідентичності релігійної, яка включає релігійну і культурну складову масової ідентичності, де процес елітизації обивателів (наближення звичайних громадян до статусу еліти) є максимально можливим в історії людства.

Релігійні процеси в суспільстві щодо влади і держави

Самопізання колективне – безкінечний процес пізнання добра і зла в особистому досвіді того чи іншого етносу, народності – який приводить до створення єдиної ідентичності і єдиної держави на базі цієї ідентичності.

Романтизація – здатність романтизувати, поетизувати, підносити до вищого різні явища особистого і суспільного та надихатися ними.
Романтизація державиздатність надавати власній державі реальних чи вигаданих чеснот, боротьба за те, щоб чесноти були справжні а не вигадані – з метою закохатися в державу і викликати аналогічні почуття захоплення в середині власного суспільства в середині та ззовні, серед чужинців.
Управління державою (керівництво, менеджмент) – є ніщо інше як управління ідентичністю; позитивне управління має на меті набуття максимальної моральної чистоти, внутрішньої єдності для базової ідентичності, має причиною чисту ідентичність еліти; негативне управління має на меті розмиття моральної ідентичності пілвладних, має причиною гріхи елти, служить для їх приховування від підвладних.

Самопізнання ідентичності

Ми, сучасні Українці – прокинулися через понад сімсот років від сну бездержавності і фактично нічого про себе не знаємо.
Така собі
tabula rasa, на якій можна написати що завгодно.

Що ми знаємо про себе зараз?
Слід визнати, що майже нічого – де немає держави, там немає і об’єктивного самопізнання.
Але щось ми таки знаємо про себе із соціологічних опитувань – що саме?

Релігійна ідентичність абсолютної більшості наших громадян, від 65% до 96% відповідно самовизначення і відповідно хрещення – це Православне Християнство, вчення Ісуса Христа.
Національна ідентичність абсолютної більшості (82%) наших співгромадян є Українська.

На практиці це проявляється наступним чином – за словами «православний» і «національний» всі Українці буквально встають в чергу.
І яке здивування маємо ми, Православні Християни – коли виявляється що в нас «православні» абсолютно всі, від Католиків до Язичників.
Всі Українці як один – незалежно (!) від релігійної практики – претендують на прикметник «правславний».
І ми, справжні православні – такі стоїмо збоку і з цікавістю спостерігаємо за відчайдушним інтелектуальним змаганням всіх, від інославних християн до нехристиян взагалі за цю частину ідентичності. :)

Словом «національний» в нас називається все – від банків і страхових компаній до приватних освітніх закладів – і це нікого не дивує.
Вся Україна стоїть в черзі за прикметником «національний» ось вже 27 років власного існування.
Тому саме дефіцит православності і національності керує нами зараз – це ми можемо твердити точно.                                                      
Як це проявляється в реальній історії?


На практиці ці риси нашої ідентичності – які ще не склали гармонійної єдності – проявляються як боротьба за відновлення справжнього вчення Христа Ісуса серед Українців (духовна, релігійна ідентичність) та за повернення історичної пам’ятів в сенсі моральної оцінки діячів минулого, які і причетні до багатьох трагічних сторінок.

Єдиними суспільно-значимим процесом синхронізації цих ідентичностей, наближення цих ідентичностей до гармонійного поєднання був Майдан – християнська і національна революція, яку ми ще далеко не завершили.
Ця революція настільки актуальна для людства саме в сенсі релігійної і національної ідентичностей – що стала визначною для сучасного міжнародного співтовариства, вся політика людства, всіх семи мільярдів загалом зараз детермінована Майданом (і в позитивному і в негативному сенсі).

Порівняння ідентичностей щодо управління

 Засновник Християнства, Ісус Христос – Особисто Бог для понад двох мільярдів Християн – мислив Свою місію як місію монаха (безженного священослужителя), який всіляко відкидав всяку участь в світському управлінні і до прийняття релігійної місії історично був звичайним робочим (столяром).
Відомо кілька епізодів, коли прості віруючі намагалися проголосити Ісуса царем – і Він різко відкинув таку пропозицію. Відкинув не через чужість влади як такої для всіх Християн – але як чужість її для Його власної місії.

Беручи приклад із нашого Учителя – віруючі Християни ніколи не претендували на владу і не ставили собі політичних цілей у боротьбі за владу в державах як таку.
ВЗАГАЛІ (!)


Засновник Ісламу, Мохамед – навпаки мислив себе як теократичного правителя, який звіщає віру методом священної війни, газавату (джихаду).
До здійснення своєї релігійної місії був успішним аристократом і феодалом – тобто не працював фізично, здійснював управління своїм маєтком. Військовий похід на Медіну і заснування теократичної ісламської держави на чолі із Мохамедом – є основою мусульманської ідентичності. Ставлення Мохамеда до родини і роботи назавжди детермінують ставлення його послідовників до цих явищ конкретно і є запорукою того, що мусульмани чітко сконцентровані на отриманні влади над державою.

В цьому і полягає головна причина успішного розвитку держав Християн і фактичного коллапсу держав Мусульман.
Влада світська сама по собі є спокуса. Влада над людьми – спокушає сама по собі у відриві від релігійних цінностей. Монополізація ж віруючими політичної діяльності веде звичайно не до чистоти релігійної ідентичності, а до її спрощення до рівня виправдання влади.
Істинна Релігія, тобто Християнство – є вченням про Всеблагого Бога, який у своїй незреченій шляхетності не може дозволити собі насильства. І навіть при цьому безперечному істинному характері – Християни все одно докотилися до інквізиції та багатьох насильницьких дій. Таким чином Держава як інструмент світський – спокусила навіть Християн (!), принаймні частково. Що вже говорити про ті держави, де релігія вимагає від віруючих захоплення влади і тиск на невіруючих та іновірців за допомогою апарату державного насильства.

Тому в сенсі ідеальному для Християн нормативно є не боротися за владу вогнем і мечем – а навпаки, ухилятися від влади за допомогою вогню і меча.
В сенсі ідеальному для Мусульман – нормативно є захопити владу шляхом священної війни в конкретній державі і вести її супроти інших держав до повної військової перемоги.
Так є, тому що ми не здатні вийти за рамки особистої ідентичності засновників релігій.

Звідси ми і маємо фактичну відсутність очільників Святої Церкви, патріархів на чолі держав Християн – і навпаки засилля теократичних лідерів, імамів на чолі держав Мусульман.
І на рівні особистому – теорія і практика шлюбу сильно відрізняється в цих ареалах. Ні про яке лицарство, ні про які серенади під вікном прекрасної дами в ісламському ареалі не йдеться, м’яко кажучи.


Теорія світського управління для Християн в язичницький період – є та, що правитель повинен шанувати нашу віру і не втручатися в справи культові – а  Християни будуть чесними громадянами, в тому числі і язичницьких держав. І діти Христа так і перемогли серця багатьох язичницьких правителів – що ніколи не претендували на владу як релігійну самоціність.

Всі, ВСІ БЕЗ ВИКЛЮЧЕННЯ, ВСІ 100% християнських народів – мають святих правителів, які навернулися до Христа самі, своїм серцем і своїм розумом. Святі Королі і Святі Князі – тому то і святі, що це колишні язичники, які добровільно навернулися до Христа Ісуса!
Ніхто із Християн не завоював нашу прадавню державу Київську Русь або стародавні Францію, Англію, Чехію, Угорщину, Польщу і так далі. Ніде, в жодній із цих держав (!!!) ми, Християни не прийшли до влади через насильство над нашими невіруючими співгромадянами.
І це був масовий рух еліти європейців – тому що святі королі і святі князі спиралися на святих лицарів, які сформували ордени Святої Церкви, кожен з яких був потужніший за багато держав того часу.
Це був масовий рух до Христа цілої європейської спільноти націй – до пошуку власної чистої ідентисті перед Богом.                                              
Ось чому християнські держави такі потужні і цілісні – що навіть невіруючі за них воюють, причому воюють століттями.                             І будуть воювати – тому що наші держави підтримує Сам Бог.

Ось в чому секрет успіху Християнської релігії – яка є релігією Духу, релігією свободи і індивідуальності – а не державного примусу (в які б гріхи не падали би Християни щодо реалізації).

Сучасна ідентичність і особливості управління

Християнська ідентичність = це романтизація.

Це романтизація Господа Бога – заради якого сотні тисяч і мільйони людей прийняли монарший постриг і безшлюбно здійснюють Йому служіння – в монашому, чернечому служіння досягається максимальна повнота, максимальна чистота християнської ідентичності.

Це романтизація родини, романтизація сім’ї Чоловіка і Жінки – де ідеал високий ідеал взаємного служіння Богу і взаємних почуттів породив такий цікавий феномен як століття лицарських турнірів за честь дами, мільйони і десятки мільйонів віршів та сонетів, присвячених дамі серця, цілу субкультуру співців, бардів, менестрелів, яка обслуговувала закоханих.
(Сучасні спроби відновлення язичництва тому і приречені – що наші язичники після смерті чоловіка приносили в жертву його жінку і всіх рабинь в дому, тому що одної жінки на тому світі чоловіку буде мало.
Ні, шановні – цього язичницького слоника сучасній українській дівчині вам не продать. )

Це романтизація держави, її захисту як такого і її захисників персонально.

Це романтизація освіти і пізнання – де ореол вченого традиційно оточений святістю в очах інших членів суспільства.

Це романтизація праці – де фаховий підхід до тої чи іншої роботи робить успішних працівників національними героями.
Романтизація праці досягла такого рівня – що сягає романтизації капіталізму загалом і героїв цього капіталізму серед інноваційної інженерів, індустріалістів та фінансистів (див Ілон Макс, Білл Гейтс, Воррен Баффет,  Стів Джобс і тд.) 

Справжнє Християнство = це романтизація цілого життя, яка досягається жертовністю, жертовним вчинком самообмеження на користь тої чи іншої сфери діяльності заради Господа Бога.

Це ідеал. Реальна ж історія знає як волю до здійснення цього ідеалу – так і навпаки, відхід від ідеалу внаслідок важкості його виконання.
Якщо перша тенденція обіцяє нам відновлення чистоти ідентичності і глибини самопізнання через романтизацію дійсності – то друга обіцяє нам змішання ідентичності із гріхом або суєтою в кращому випадку, підміною заповідей Божих заповідями людськими, де_романтизацію життя в усіх його сферах від особистої до колективної.

Сучасна ідентичність християнських націй сьогодення залежить від кількох різнонаправлених процесів навколо релігійної ідентичності.
Криза релігійності серед європейських Християн набула свого максимуму в кінці ХІХ століття і знаменувала собою відхід віри в Бога і відповідно відхід чистоти християнської ідентичності.
«Бог помер» – цю спірну цитату німецького філософа Ніцше, генія декадансу і осмисленого озвіріння людства, можливо прикласти лише до сердець його сучасників. Господь Бог перестав бути мотивацією до дії для еліти європейського суспільства в той час.

Результат цього падіння щоправда був далекий від оптимістичного очікуваного «золотого віку наукового прогресу» і значно ближче до демонічного царства ніцшеанського «білої бестії», яка пожирає слабких по праву сильного і від того стає сильніша.
Цей період характеризується Першою Світовою війною, яку організували три двоюрідні брати, монархи Німеччини, Великобританії і Росії на трьох.
Дуже характерно, що всі три монарха являлися самопризначеними головами Церкви Христової в їх державах – в результаті чого віруючі громадяни стали жертвами їх імперіалістичних амбіцій цих правителів на війні, де загинули найкращі християни.
Трагічний розвиток Лютеранської Церкви в міжвоєнний період – коли ця спільнота піддалася спокусі замість наблизити світ до Бога через покаяння – просто наблизити Бога до світу через толерантність до гріхів політиків – є не лише трагедією німецького народу. Навпаки, державні спільноти віруючих протестантів, від Великобританії до Скандинавії, повністю унаслідували цей гріх сьогодні.

Спочатку протестанти втратили вплив на свою еліту, яка формально очолює Церкву до сьогодні – але фактично перестала вірити в Бога і використовує свій лжестатус очільників спільноти  вірних лише для захисту власних інтересів або інтересів держави понад інтересами спільноти вірних.

Цей процес характеризується розпадом християнських імперій і зловмисній організації передачі матеріальних цінностей метрополій не місцевим християнам, але місцевим опонентам віри Христової.
Тут можна і слід згадати передачу Суецького каналу від Великобританії та Франції місцевим мусульманським протодержавним утворенням – замість того щоб залишити його місцевим Християнам-коптам і створити їм державу. Тепер актив, ціна якому ще в ХІХ століття сягала десятків мільярдів доларів США – опинився в руках мусульманської військової диктатури – тому що на демократичних виборах в Єгипті перемагають мусульманські фанатики.
Добре, що ця єгипетська військова диктатура існує – але в потенціалі загальнолюдський актив Суецький канал, збудований на кошти Християн – переданий не місцевим Християнам, але людям, які підриваються на наших вулицях з криком «Аллах Акбар». Смисл цієї передачі мені не вдалося виявити у Англо-Саксів, з якими я спілкувався.

Так само неясним є смисл передачі християнської провінції Біафра, нафтоносної території в Нігерії на користь місцевого мусульманського населення цієї колонії, де Християни мають 43%, а Мусульмани решту 57%.
Місцева приказка, яка порівнює Християн і Мусульман є дуже характерна – як заєць випереджає на бігу черепаху, так Християнин випереджає в суспільному розвитку місцевого прихильника Ісламу. Це при тому, що населення є близькоспоріднене – але це дійсно факт як і те, що навіть місцева мусульманська терористична організація «Боко Харам» виступає проти західної освіти, тобто проти християнської освіти, адже ніякої іншої наш світ не знає.   

Тут можна згадувати багато християнських протодержав – від Коптського Єгипту і до Нагаленду, Мізораму та Південного В’єтнама, які стали жертвами падіння християнської ідентичності в метрополіях Європи.
Серед них не останнім було існування християнської меншини в Іраку – де християн налічувалося до 1 000 000 (одного мільйона) жителів. Всі вони були винищені місцевими мусульманськими екстремістами як помсту їх одновірцям із США.

Українці – які проголосили Голодомор 1932-33 геноцидом, злочином проти людства – спокійно дивилися як тих іракських Християн винищують.
Це кричуще явище подвійних стандартів – з одного боку звинувачувати світ у байдужості до винищення власних предків – і одночасно демонструвати точно таку ж злочинну байдужість до людей, які потрапили в аналогічну біду.

Автор цього тексту щиро певен – що навіть із усіма недоліками, які принесла померанчева нехристиянська еліта Україні із 2004 року включно із:
- передачею бандитам влади замість відправки їх до тюрми, як нам всім обіцяли в 2004 році;
- наступним розбазарюванням національного прибутку на соціальні програми, які були підкупом виборців, щоб приховати передачу бандитам влади;
- із відсутністю фінансування економіки – від газового терміналу і до замкнутого циклу виробництва палива для АЕС;
- із відсутністю програми розвитку Армії – яку фактично цілеспрямовано нищили із 1991;
- і іншими багаточисленними дурницями типу фактичного самоусунення від проблем Української Православної Церкви Київського Патріархату
- з усіма цими кричущими дурницями ЯКБИ тоді в 2005-2007 році Україна захистила би іракських християн, то Росія би не змогла напасти на нас в 2014ому.

Так, я це рішучу стверджую.
Канібали в російській еліті ті самі, вони були канібалами в 2004, вони залишилися такими самими і в 2014ому – для них в Україні нічого не змінилося, вони хотіли знищити постійно.
Українці устами своїх померанчевих лідерів озвучили моральну максиму щодо Голодомру – і самі ж її спростували на власному прикладі.
Тобто нація як колектив розвивається через реалізацію на практиці моральних максим Християнства.
А деградує нація – через лицемірну постуляцію тих чи інших моральних ідей – які їх спікери не збираються виконувати.

Вчинок все вирішує.
Жертовний вчинок на користь Бога і ближнього – він розвиває націю перед Богом.
І навпаки – лицемірний і боягузливий спосіб уникнення реалізації власне заявлених ідеалів – є шляхом до внутрішньої руйнації як колективу загалом так і особисто кожного його члена.

Ще багато вчинків де_романтизації нинішніх західних еліт слід вказати нам.
Тут все – від де_романтизації глобальних християнських міждержавних інституцій від ООН до ЄС до де_романтизації капіталізму.

Українська ідентичність і специфіка управління в новітньої історії

Замість того, щоб героїчно і жертовно будувати націю з 2004 року, від дня перемоги національної революції – ми залишилися на тому етапі, коли пан Ющенко пропонував януковичу стати на коліна перед донецькими шахтарями, вже розпропагандованими проти України з боку Росії.
Ющенко хотів стати на коліна перед злом – і він перед ним на коліна став, поставивши в цю позу і всю державу та все покоління еліти, яку він із собою привів.

Сталося це не лише внаслідок особистих якостей пана Ющенку – вірніше їх трагічного дефіциту – так і внаслідок сліпого копіювання антихристиянських процесів на Заході. В результаті ми, Українці – не лише не здобули власну ідентичність, а навпаки зробили крок назад, до дохристиянських ідеалів морального релятивізму, не існування Добра і зла.
Тому національна революція мала продовжитися вже 2013 року.
Автор є учасник подій і 2004 року і 2013 року – і може порівнювати інтенсивність подій. Масові жертви були саме 2013 року – в результаті антихристиянського бажання стати на коліна перед злом, пришити до Української Нації ту національну меншину із колишньої метрополії. Сама ця меншина, яка ніяк не змириться зі своїм статусом – зрештою майже розвалила нам державу через свого агента януковича, подільники до сьогодні перебувають у владі.

Я ще раз і ще раз свідчу – що шлях від Бога руйнує кожну християнську націю – і українську націю зокрема.
Замість того, щоб здійснювати на практиці оборону держави – ми сьогодні атомізуємося до рівня партикулярних задач всередині Церкви, Армії або ще якогось важливої сфери – не піднімаючись до абсолютно необхідного – до перемоги на війні супроти зовнішнього ворога.

 Пастир має душу покладати за овець. Щоб покладати душу, жертвувати власним життям – треба любити ближніх. Кесар має меч – говорить про світське управління апостол Павло.
Тобто світське управління - згідно християнського вчення - вимагає від управлінця (короля, князя, гетьмана, президента) наступних якостей:
1. любові до підвладних (аж до особистої самопожертви);
2. здатності ефективно застосовувати силу в обороні держави від зовнішніх ворогів.

Якщо цих якостей немає в політика, який пнеться в князі – нічого такому лізти до управління.
В нас же безумна ідея «нічого не робити» під час війни змагається зараз із ще більш безумною ідею просто «здати державу ворогу» та і все.

Те, куди ми йдемо – є шлях національного самогубства.
Свідчу знову і знову. Це змова еліт про колективне самогубство України.

Найгірше є те, що духовні пастирі – які знають те, про що я пишу – ігнорують свій пастирський обов’язок шукати загублену вівцю, хай навіть для цього треба покинути сто овець, які є в безпеці.
Ні, сучасні пастирі воліють хай та загублене овеча здохне – щоб не ходити і шукати його серед хуртовини зла, глибоких урвищ та злих вовків, а натомість запертися в кошарі і перечекати історичну негоду в уявній безпеці.

Все це настільки далеко від Християнства, що сповнює моє серце сумом.
Так само дивує ставлення військової еліти до того що відбувається – окупував ворог 7% території от і добре – зате залишилося ще 93%, з якої можна отримувати зарплату. Ворог захопив у рабство до 6 мільйонів людей, 2 мільйони з них мусило тікати – це при тому що весь ЄС стоїть на вухах лише через 500 000 (п’ятсот тисяч) біженців – а тут найбідніша держава Європи має якось давати раду із кілька раз більшим потоком біженців, якому ми ніяк не забезпечимо нормального життя і яке мусить підірвати економічну стабільність решти держави. Ну і нехай підірве – а що?

Ось ця відірваність від реальності елітаріїв, тих, хто претендує на отримання бонусів від статусу національної еліти – їх відірваність від інтересів овець, мирних лояльних Українців – і убиває нашу державу зараз, руйнує її із середини.

Нам треба

- звільнити овець взятих у рабство ворогом із 2014 року;
- відрубати роги козлам, які завели овець в пастку;
- відрубати голови вовкам, які убивають овець на свою користь проти волі Божої.

Цей спосіб дій = це і є справжнє пастирство, яке відновлює справжню православну християнську ідентичність всієї нації.
Все інше = це самознищення єдиної нації, відрив еліти від народу, відрив всіх Армії від суспільства, відрив Церкви від суспільства та суцільна взаємна атомізація як елітарних верств так і суспільних верств між собою.

Сон атеїстичного розуму

Мої відповіді на власні питання Атеїстам

Нагадую питання коротко:
1. Право сильного і торжество цього права на прикладі успішної агресії Росії супроти України 2014-2018рр;
2. Права дійсних громадяни України брати участь у виборах як кандидати на виборні посади і зокрема на посаду президента України якщо вони є дезертири і відкупили своїх дітей від Армії під час війни,
(уточнююче хто має право визначати стандарти Добра і зла якщо не Церква Христва);
3. Ставлення до торжества мінської капітуляції в серцях українських політиків на прикладі лозунга п Іллі Ківі "Приберем когось зупиним війну"?

Відповіді

1. Успішна агресія Росії супроти України є об'єктивний фактом історичної реальності, 2014-2018 роки будуть записані в підручниках як часи успішної окупації ворогом території Півдня (Крим) і Сходу (Донецька і Луганська область), мільйони наших громадян в полоні, понад 2 мільйони є біженці.
Цей факт успішності зла явно відображає певну раціональність доктрини соціального дарвінізму сильний убиває слабкого і жре його.

2. Елітарії, які п'ятий рік саботують війну і своїх дітей відправили подалі за кордон НЕ МАЮТЬ права балотуватися.
Це стосується і не лише їх синів, але і дочок.

Визначати в державі Добро і зло нікому, якщо забрати це безсумнівне право у Церкви Христової. Більше того вигнання Святої Церкви від її призначення, яким є моральна оцінка тих чи інших учинків сильних світу цього і зокрема елітаріїв в Україні призвела нас туди де ми є.

3. Негативне ставлення.
Негативне ставлення до того, що Ілля Ківа, претендент на посаду президента України висунув лозунг "Приберем когось зупиним війну".
Звертаючи увагу на дієслово "зупинимо" (!) не "виграємо", не "переможемо" а саме "зупинимо (!!!) війну", роблю висновок, що таким чином пропаганда мінської капітуляції зробила новий виток вийшовши із маргінального середовища Опозиційного блоку до чільних померанчевих і зараз, сьогодні прямо постулює необхідність нам остаточно здатися.

Коментар

Цей текст адресований моїм однодумцям в Армії в першу чергу, всім небайдужим Українцям – в другу.

Він має чітко розставити етичні межі, визначити Добро і зло.
Саме зі злом ми маємо справу на полі бою, саме зло напало на Україну в 2004 році під машкарою демократії і прав нацменшин, а в 2014 відкрито показало своє рило і відкусило ним частину територій нашої Вітчизни, яку ми присягнули захищати.
Нагадаю що в тексті присяги воїна ЗСУ немає мінської капітуляції чи ще якоїсь капітуляції. Ми присягнули захищати 100% території нашої Держави – а не 93% як нас прагнуть переконати правлячі атеїсти. 

І. Рекомендації колегам по ЗСУ

Сьогодні, на п'ятий рік війни з Росією в Армії залишилися лише фанатики релігійні і професійні.
Фанатики релігійні представлені християнами і язичниками, фанатики професійні це і є якраз страта атеїстів і агностиків, на яких розраховано опитування.
Основою і рушійною силою цієї Армії є добровольці 2014 і ті кадрові офіцери, яких війна застала в строю і вони не лягли в госпіталь, не пішли у відпустку за станом здоров'я, не вигадали собі ще якоїсь причини для дезертирства а пішли назустріч ворогу, виконуючи присягу.
Саме ці професійні фанатики найчастіше є або атеїстами або агностиками із певним християнським бекграундом у вигляді етики.
Моя рекомендація колегам, професійним фанатикам ні в якому разі не звільнятися із Армії.
Скільки раз я вже бачив успішного солдата, успішного воїна, який не укорінений у правді Божій який звільняється з Армії із радісними реляціями а потім він опиняється сам на сам із величезною особистою кризою.
Час від часу така криза закінчується самогубством і кожне це самогубство на совісті мерзотника, який підписав мінську капітуляцію.
Професійним фанатикам не можна покидати Армію це моє слово. Нас всіх, віруючих і невіруючих солдат ЗСУ тримає на цьому світі не закінчена справа війни з Росією.

ІІ. До дезертирів

Моральна меншина дезертирів постійно нарікає на те, що я її гноблю в своїх виступах.
П'ятий рік дезертири в коментарях пишуть мені листи щастя про те, що вони не підараси. Виглядає цей черговий лист щастя "я не підарас", "не підарас я", "не я підарас" а всі навколо і в першу чергу звісно автор цього блога, такий поганий, нездалий, лихий священик. Правильний священик би мав його пожаліти, поплакати із ним над його тяжкою долею і дати грошей а тут усе не так, біда-пічаль.

І так п'ятий рік підряд, одне й те саме запалення хитрощів.
О глибоко нешановані мною дезертири!
Насправді я дуже толерантний до вас як моральної меншини. І не лише до вас
я знаю де в Херсоні знайти повій, але я не розношу кожен банний комплекс із АГСа, тому що там нерозумні жінки продають своє тіло. І звісно я не полюю на наркоторговців хоча приблизно знаю де їх знайти. Я навіть не полюю на російських агентів які спокійно живуть в Херсоні і СБУ немає до них жодних претензій.

Це тому що я не лише дуже толерантний, вихований і ввічливий але ще із того чистого духовного розрахунку, що гріх не перемагається тільки терором проти грішника.
Так, до певної міри суспільство Християнське має подавляти зло силою силою МВС, силою Поліції Кримінальної і Політичної, силою уповноважених силових органів.
Моє діло, діло слуги Бога Живого назвати добро добром, а зло злом. А якщо я, як священик, буду зло подавляти силою то його носії не розкаються, але навпаки ще більше озляться.
Моє діло дати грішникам шанс на покаяння.

Тому будь-ласка не треба тут страдать мені.
Якщо уявити, що мінська капітуляція це добро, а ваш спосіб життя правильний, то чому ви не складете пісень про це тому що не знаєте рифми до слова "блядь"?
Так придумайте, у вас така прекрасна фантазія, яка чудово дозволяє п'ятий рік жити дезертиром. Поза тим щиро радий, що ті дезертири, хто мені пишуть листи щастя не йдуть у владу. Тобто якісь залишки совісті і елементарного інстинкту самозбереження у вас ще є, не все втрачено. Ті, хто нас сюди, в цю катастрофу, завели вони мені не пишуть вони сміливо йдуть в депутати і президенти.

ІІІ. Мінська капітуляція як прояв безбожності

Атеїзм постулює віру в те, що бачить.
Що ми бачимо Росія сильніша за Україну по зброї і ресурсам тому Україна має померти. Але оскільки убивати явно сьогодні не прийнято то Росія одрізала нам одну руку (Крим) а іншу (Донбас) захопила і палить вогнем, мучає, катує Україну з метою схилити до капітуляції і самогубства.

Ось як насправді виглядає торжество цієї чорної віри.
Злобне божество придумало із мавпи створити людину, щоб насміхатися над нею і мучити її в історичній м'ясорубці соціального дарвінізму – і нам не пощастило.
І звісно елітарії-атеїсти передають нам свої вірування через телевізор тільки те, що вони про нас думають, тільки те, що любе їхньому чорному серцю:
- що українці слабкі;
- що українці не хотять воювати;
- що в ЗСУ немає шансів і тд.

А Росія вона сильна, ого-го-го яка, ооо-уо-уо-у яка в неї танки, літаки і ядерні бомби (тобто все те, що наші елітарії ганебно просрали і зараз геть не бажають відновлювати, - але про цей факт згадувати неполіткоректно).

Атеїзм постулює неіснування Бога, не існування Добра і не існування зла. Тому випий із унітаза капітуляції лайна, блювоти і крові випий! Випий це таке добро!
А хто має право визначати Добро і зло а ніхто не має!
Таку відповідь дали два сміливих сповідники ніхто не має, отже кожен буде трактувати добро і зло як йому заманеться.
Тому мінська капітуляція це добро! Чуєш а ну випий, випий з унітаза те, що там плаває і буде тобі мир.
Чесно-чесно говорить нам це хто?

А невідомо хто. Бо невідомо хто підписав мінську капітуляцію.   

Так що ніхто не винен. Ось так.

В мене немає претензій до атеїстів які воюють.

В мене є особисті претензії до тих лжехристиян, які не воюють, мовчки підтримують мінську капітуляцію всупереч волі Божій, власній совісті і здоровому глузду це правда.
Але претензій до людей, які воюють в мене немає.

В мене є особисті претензії до сильних світу цього, які уявляють себе Християнами, а насправді суть безбожники, лицеміри і брехуни.
В мене є особисті претензії до того конкретного мерзотника, який підписав мінську капітуляцію і топить в ній Україну.

П'ятий рік підряд вся держава, всі 45 мільйонів людей вірніше вже трохи більше 40 ( адже понад 4 мільйонів залишилися в окупації!!!) ховається за спинами одних і тих самих 200 000 людей, які воюють п'ятий рік підряд.
На днях загинули брати із батальйону Донбас і мене це боляче вдарило. Не той факт, що вони загинули, це ризик професійний але той факт, що вони п'ятий рік воювали чесно і чесно загинули а моя країна спить, моя нація заколисана брехливими обіцянками миру(!!!).

Це удар не тому що я їх так сильно люблю, хоча я їх дуже поважаю за здатність_воювати але тому що вони загинули з ким я буду перемагати на полі бою??
Із тими, хто пише мені листи щастя???

За чотириста кілометрів від Києва одних українців убивають, інших запроторюють їх на 20 років тюрми за відданість Українській Державі а в Києві щасливо жруть їх кров і сльози із унітаза мінської капітуляції.
Хтось, невідомо хто, який чомусь посмів називати Добро злом, а зло Добром; біле чорним, а чорне білим; цей невідомо хто підписав мінську капітуляцію і щасливо собі живе, кандидує на президентство.

Парадокс зла, парадокс гріха в тому що воно не сидить на місці. Воно росте, розширюється, розвивається, пожираючи добро, пожираючи чесноти, пожираючи віру, надію, любов і інші чесноти в серцях людей. Тому що зло як рак воно невпинно і агресивно атакує все здорове в людині щоб вбити її.

Мінська капітуляція в цьому сенсі є яскравим прикладом такого процесу інфільтрації зла в душах Українців.
Як нормальна людина не може жити біля незмитого унітаза без шкоди для здоров'я так і ціла нація не може жити у гріху без шкоди для талантів і чеснот, благословенних Богом.
Вона втрачає свої чесноти по результатам впливу гріха і таким чином стає ближчі до смерті, до самознищення саме цей процес фіксують опитування динаміки зміни волевиявлення щодо збройного захисту Вітчизни від 42 до 22 відсотків відповідно. І при такому накалі пропаганди мінської капітуляції обманливої обіцянки миру, який ось-ось настане, іще чуть-чуть поубивати українців, ви вже ж дали поубивати 5 років, потерпіть іще трошечки ці масові убивства, років ще 5-10 а тоді як настане щастя, ого-го-го, гей-гей, випий з нужника щоденної перемоги, випий з унітаза_капітуляції і убий свою совість і буде тобі щастя забуття дивно, що хоч 20 відсотків українців зберегли здоровий глузд.
Уряд безбожників топить націю в унітазі із лайном переляку, із блювотою дезертирства, із гниллю зневіри п'ятий рік підряд а які наслідки ви чекали?

Що робити?

"Бог так учинив цей світ що потрібні речі нескладні, а складні непотрібні" сказав колись Григорій Сковорода.

Бог Справжній, Бог Істинний, Господь Правди не бажає смерті українцям. Зовсім навпаки.

Господь Бог бажав відновлення української державності спочатку за Хмельницького, потім за грушевського.
Але для таких амбітних цілей треба Християнами бути на практиці, а не на словах.

Щоб повернутися до Бога на ділі, а не на словах слід переосвятити Україну, цілу державу і націю через особисте звернення до Нього, через покаяння перед Ним і відповідні діла_покаяння протилежні гріхам богузтва, дезертирства і саботажу визвольної війни.

Як ви часто освячуєте дім, квартиру, помешкання після того чи іншого трагічного випадку. Це абсолютно християнський звичай адже суть процесу освячення є не в тому, що якийсь жрець, хай і благий прочитає якісь заклинання і покропить хорошою водою а в тому, що мешканці дому присягають не грішити в ньому більше і жити за Божими заповідями.
І так це освячення злетить одразу як тільки господар дому приведе проститутку, вкраде в сусіда курку чи ще вчинить який гріх. Тому після освячення дому людина повинна перестати грішити особисто причому скрізь, а в домі зокрема особливо боятися гріха.

Потім треба виграти війну.
Взяти себе в руки і перестати пити солодку суміш лайна, блювоти і крові вбитих людей із нужника мінської капітуляції і стати до бою із ворогом.
Стати до бою і закликати Господа Бога – та йти жертовно до перемоги!
Це єдиний спосіб виграти війну, який відповідає волі Божій.

Виграти, а не зупинити.
Інший спосіб він вам не сподобається.
І ми до нього всі дуже близькі, свідчу.

(Ілюстрація внутрішній світ однієї з померанчевих. Весь час хочу покропити їх святою водою чомусь переконаний що деякі померанчеві  політики просто зникнуть одразу ж на місці).

Висновок
Наближається Війна
Наближається повномасштабне військове зіткнення двох держав, Росії і України, двох військових машин - ВС РФ (Вооруженньіх Сіл Росії) і ЗСУ (Збройних Сил України).
Так це діло відбувається у світі матеріальному.
У світі реальному - це величезна сутичка Добра і зла.
Це саме зло напало на Україну, точно так само як і в часи УНР - без жодної (!) причини з метою захопити і знищити нашу державу.
І тому ця Вітчизняна війна - Священна, а ті хто впали на її полях битв якої - є не лише національні, але і релігійні герої.
Україна, прямий спадкоємець Київської Русі - перебуває зараз в досить жалюгідному стані, доведена до нього гріхами її правителів в першу чергу і гріхами народу.
Державна зрада, саботаж, капітулянство еліти і дезертирство народу - це причина того стану, в якому ми всі перебуваємо.
Із гріхами все давно ясно, ще від часів УНР вони ті самі - але які чесноти ми здобули?
Моральний прогрес Християн існує - що змінилося в серці Українця від часів УНР на краще загалом і від 2013 року зокрема?
Армія
Із 44 мільйонів жителів - в нас є 200 тисяч Людей, які не побоялися ризикнути життям за Вітчизну - саме тому перші дві молитви присвячені саме їм.
Вони і будуть вирішувати хід кампанії.
200 000 Воїнів - це небагато.
Але і немало (!!!)
В часи УНР цих 200 000 не було, а зараз - є.
І далеко не факт, що Росія збере хоч стільки Людей зі своїх 144 мільйонів - хоча ворог буде давити масою, немотивованими строковиками, які будуть лізти під страхом репресій і смерті, закидувати трупами і всякими механічними приблудами.
Результат протистояння - геть неясний, перемога може хитнутися завдяки останньому солдату, який не здасться на полі вирішальної битви.
В нас є Армія, яка здатна вирішити будь-яку задачу.
Політичного керівництва здатного до війни немає - але Армія - є (!!!)
Церква
3500 парафій, три тисяч п'ятсот громад Святої Церкви - читають ці вищепречислені або подібні їм молитви за Воїнів. На полі бою воюють саме наші вірні або ті хто асоціює себе із Київським престолом Святої Церкви.
В нас є своя Православна Церква (!!!)
Є патріарх, є єписокпат, є священство, є вірні.
Ще сто років тому цього не було і близько.
Загалом на основі характеристик Армії і Церкви - ми маємо шанс вистояти, не дивлячись на позицію політиків.
Це буде чудо Боже (!!!)
Справжнє чудо Боже (!!!!!)
Але шанс на нього - в нас є.
Як збільшити цей шанс?
Свята Церква устами своїх лідерів має дати чітке визначення поняттям:
"державна зрада";
"саботаж війни";
"капітулянство";
"колаборнаство"
(для еліти)
і дезертирство (для народу).
Наша Армія має плекати плани перемоги ворога на полі бою (!!!)
Армія = це жива, реальна воля до перемоги.
Господь врятує нас - дарувавши нам перемогу на полі бої.
Але навіть Він не зможе вручити цей дар - якщо ми не прийдемо на поле бою або прийдемо на нього морально спустошені зневірою, апатією і наріканням.
Закінчу це слово ремаркою про язичників.
Так сталося, що один із моїх найближчих друзів і братів по зброї на четвертий рік війни, яку ми пройшли разом, раптом визнав що він - язичник.
Йому особисто залишу тут кілька реальних діалогів його однодумцями із одної маловідомої частини, в якій мав честь служити 2016-2017:
1. - Що Ви робите четвертий рік війни?
- Ця війна - Священна. Богу служити мені не набридне ніколи.
2. - За що ми воюємо, що таке - наша перемога?
- Ми воюємо за збереження Української Держави, наша перемога - це перемога в битві над військами агресора на полі бою і вихід на на державний кордон на 19 лютого 2014.
3. - Що робити якщо Вас уб'ють?
Дістаю носовичок із куртки - Ви бачите цю носову хустку?
-Так.
- Бачите цю куртку, яка зараз на мені?
- Так.
- Добре тепер трохи передісторії.
Християнин Степан Бандера пророкував колись колись, що на клич "Слава Україні" мільйони людей скажуть "Героям слава" - чули таке?
- Так.
- Степан Бандера, прізвище якого стало загальним означенням державників (до нього були петлюрівці і мазепинці) = висловив свою мрію Християнина, Греко-Католика, міщанина, уродженця цивілізованого міста. Це хороша праведна мрія - яка тому і збулася.
А я носій дещо давнішої традиції козаків, воїнів-добровольців 17 століття. Коли такий воїн падав у битві - то його побратими брали носові хустки, збирали його кров - і далі воювали, збергіаючи цю хустку як реліквію. Колись настане день, коли мільйони Українців зберуть кров вбитих побратимів і встануть воювати за свою державу. Так воно буде.
Ви бачите цю куртку? Це куртка мого друга, якого вбили зимою 2014. Бачите цю кишеню - чиста хустка лежить тут. Вам зрозуміло, що робити у випадку якщо зі мною щось трапиться?
Киває, задумливо йде кудись.
З свого боку я насправді добре ставлюся до язичників які воюють - поки вони воюють в них інстинкт бойового братства і самозбереження не дозволяє різко конфліктувати. Якщо не воюють - там окрема історія.
Християн які не воюють і розказують єресь про 18 млн ангелів - я люблю ще менше.

Поюажання моє просте: Нехай Господь дарує перемогу правим!

Дарую вам, друзям мого серця це слово подяки.

Слово-відповідь на вітання

На подяку за численні вітання моїх братів по вірі і братів по зброї пишу цей текст. В ньому є три розділи, кожен присвячений окремій молитві і висновок. Молитви ці, які постійно читаю в храмі на літургії та в приватній молитві крайні чотири роки.

Одразу після нападу Росії 20 лютого 2014 року - який розпочався із синхронного масового вбивства майданівців в Києві та атаки на Крим - священослужителі Святої Церкви стали перед вибором формулювання молитви до Господа.

Про що маємо просити Небесного Отця, Господа Вседержителя у молитві - яка має бути короткою, чіткою, лаконічною і всеохоплюючою за змістом.
В кожному храмі УПЦ КП їх сформульовано по своєму кожною окремою громадою вірних, а я запропоную в цей день наші формулювання і саме головне - їх розшифровку, фактичну аргументацію добору термінів.

1. За визволення України нашої - Господу помолимось.

Напад на Україну зимою 2014 року - жителі якої абсолютно безалаберно ставилися до національної безпеки і частково ставляться до неї так зараз, на четвертий рік війни - був питанням часу.
Звісно це ретроспективне твердження - тепер з висоти прожитих літ ми можемо виявити підготовку до цієї війни і її здійснення на практиці - тут і отруєння ющенка 2004 і збір сепаратистів "Південно-Східної Автономної Республіки" в Сєвєродонецьку 2004 і "конституційна реформа", яка фактично знищила посаду президента в 2005 і була скасована як неконституційна (!) щойно в 2010 році прийшов проросійський президент і постійне підживлення сепаратизму в населених російською етнічною меншиною регіонах і тд.

Все це було - і є зараз (!) етапами підготовки до війни, - а зовсім не політичної боротьби в рамках демократії і плюралізму думок, як нам це подають деякі ЗМІ до сьогодні. Проросійських рух колаборантів (ватників, колорадів, який включає як світських політиків, бізнесменів так і релігійних діячі РПЦ ) мав лише одну і єдину ціль щодо нашої держави - розвалити Україну, спровокувати війну із Росією, в ході якої вона (війна) мала мати вигляд громадянської.

Зараз маємо справу із тим, що ці етапи здійснилися на практиці - саме тому скажімо такий смисловий ваккуум навколо поняття "громадянська війна". Підготовка вторгнення не врахувала фактичну відсутність бажання російської етнічної нацменшини 19% населення, громадян України до війни супроти нашої держави.
Відповідно ми маємо справу із чистим зовнішнім вторгненням, прямою агресією однією держави (Росія) супроти іншої (України).
Логічно просити Бога про визволення від агресора.

2. За військовослужбовців Збройних Сил, Національної Гвардії, решти збройних формувань, що несуть хрест ратний оборони Вітчизни нашої;
за прощення і відпущення їм всякої провини вільної і невільної;
за просвітлення їх світлом віри істинної;
за благословення з висоти мужністю, відвагою і рішучістю - Господу помолимось.

Війна ведеться людьми.

Всі війни світу цього ведуться людьми - без людей війну не виграти.
Колись один священик моєї ж Церкви, УПЦ КП, дорікав мені моєю службою в Армії та виправдовував власне дезертирство, то писав наступне:
якщо Господь захоче, то 18 мільйонів ангелів спустяться з неба - ( і його, дезертира і боягуза, захистять). Тому в Армію йому йти не треба - можна підождати 18 мільйонів надсвітових сутностей, які все вирішать.

Він не зовсім неправий в своїх очікуваннях - так як він бажає дійсно може бути.

Ангели якраз можуть спуститися.
І якраз всі 18 мільйонів.
Першим що вони зроблять, тобто найпершим чином який вони здійснять - буде вбивство всіх правлячих дезертирів, які зрадили Бога, зрадили нашу Святу Церкву, зрадили власну християнську совість і зрадили нашу Державу.
Вони просто вб'ють всіх наших державних зрадників, казнокрадів, саботажників війни, дезертирів, - погловно починаючи із еліти.

Потім вони будуть вирішувати питання загальносвітового порядку - незалежність України потрібна самим Українцям тільки і виключно - а в Господа Бога є і інші нації, яких треба рятувати.

Тобто спочатку вони вирішать питання:
1. - безпеки планети, цілого людства, 7 мільярдів людей (найвищий пріоритет);
2. - безпеки європейського континенту, 1 мільярд (середній пріоритет)
3. - порятунок Українців, 44 мільйона - які спровокували цю війну своєю патологічної слабкістю, хронічним боягузтвом і масовим дезертирством (нижчий пріоритет відносно перших двох).
В тому-то і річ (!!).

Якраз воїнство Ангелів Божих - дійсно може прийти.

Минулого разу вони мусили віддати третину України Польщі, а дві третини Росії.
Мусили віддати - тому що Українці не прийшли на війну за свою державу.

Не хочете воювати за державу = то не живіть.
У вашій державі чудово зможуть жити ваші убивці, грабіжники вашого майна, насильники ваших жінок і дітей.
Подивіться на днр-лнр = це не тільки пекло на землі з точки зору духовної, але це алгоритм завоювання України на основі госпрозрахунку.
Саме тому воно і пекло - що опалюється кров'ю живих людей, які в ньому пробувають - московські ціни і українські зарплати і є абсолютно необхідною рисою цього пекла, де окуповані оплачують свою окупацію аж до своєї смерті, голодної, нужденної і мучительної.
Сьогодні століття від УНР - можете порівняти підходи.

Звісно ми, Християни-Українці і нерелігійні люди, які прислухалися до власної совісті - одразу ж і встали за свою Державу, свою свободу і власне життя - одразу зимою ж 2014 згідно ПРЯМОЇ ВОЛІ БОЖОЇ (!!!)

Якби не встали - кордони днр-лнр зараз були б по Збручу або і далі.
Це була ПРЯМА воля Божа на захист України, на захист нашої Вітчизни, на захист наших ближніх, які не здатні воювати (жінок, літніх, дітей, інвалідів, тощо) - яку почули 200 000 (двісті тисяч) Українців.
Саме почувши цей голос Божий в своєму серці - Майданівці, яким пощастило вижити від рук друзів нашого нинішнього президента - масово посунули на війну, де і пробувають зараз або звільнилися за кілька років із своїх особистих міркувань.
Відповідно формулювання молитви зосереджене саме на нормативних Християнах або нерелігійних людях із високою душевною чистотою і схильністю до самопожертви заради ближнього.

В цій молитві ми просимо для Воїнів - прощення гріхів.

Тобто щоб Господь пробачив той гріх, який вже вчинений і виправив його заради самопожертви конкретного Воїна.
Якщо цей гріх тяглий, продовжується зараз - щоб він був ослаблений по максимуму, а бажано знищений через совість цього Воїна, прихиливши його серце до покаяння.
В цій молитві ми просимо для Воїнів - просвітленням істинною вірою.
Насправді війни перемагаються Вірою і Самопожертвою.
Той, хто має справжню віри і справжню самопожертву - той Воїн найкраще воює.
Ця видатна чеснота дуже потрібна на війні - вона є виключно у Бога.

В цій молитві ми просимо - відваги, мужності і рішучості.

Ці чесноти є фактично синоніми самопожертви і є додатковим до неї комплексом характеристик, які Воїн має застосувати на полі бою, щоб раціонально прийняти те чи інше рішення в цілях загальної перемоги.

3. За Церкву нашу Святу, щоб вона була надійним пристанищем для тих, хто чистим серцем шукає спасіння.

Цю молитву читаю келейно, вона несе певну надію перед Господом, що саме наша Церква - конкретно Українська Православна Церква Київського Патріархату - є Свята і Обрана серед інших.
Келейно - тому що ця молитва апелює до якості Церков як таких на основі Об'явлення Івана Богослова. В цьому творі Євангелії є чіткі обіцянки різним Церквам - деякі із них мають бути знищенні за маловірство і літеплість.

Що ми, вірні Київського патріархату - знаємо про себе самих, про Київський Патріархат як він є?

Відновлення традиції Київського престолу Святої Церкви розпочалося в тому ж 1917 році, нещасливий ювілей тих змагань ми сьогодні відзначаємо.
Ще тоді єпископи Олексій (Дордоніцин), Полікарп (Сікорський) і ще кілька вищих архієреїв як то настоятель Києво-Печерської Лаври, архімандрит Климент (Жеретієнко) - виступили за відновлення автокефалії Української Православної Церкви.
Звісно майже всіх їх убили, пекло не прощає таких речей - учень не більший за свого вчителя.

Власне Київський престол святої Церкви впав дуже давно - ще 1240 року під час завоювання Монголами імперії Чінгісхана і його наступника Батия.

Цікаво - що сам престол головної Церкви Київської Русі ще міг залишитися в Києві - але самі Кияни відмовилися від війни за свободу після спалення столиці ордами варварів.
Так, це був сильний удар по психіці новоначальних Християн.
Але Москву теж кілька раз палили, ті самі Монголо-татари.
І кожного Московити поверталися, відбудовували своє місто - і з новою силою йшли воювати. І в решті решт перемогли - Господь дарував їм перемогу, в якій величезну роль відіграла саме Церква, яка із Києва була змушена мігрувати до Москви.

Вся решта історії Київської Русі (України нині) - всі 777 років до сьогодні - це історія боротьби віруючих Русинів-Українців за відновлення Київського престолу Святої Церкви після зруйнування Київської Русі.

Перша спроба була в ХVII ст у Визвольні змагання козацьких гетьманів Наливайка-Сагайдачного-Хмельницького-Мазепи. Ціле століття тривала боротьба, яка залишила українським державникам означення "мазепинці". Хоча самі їх учасники називали себе "наливайківцями".
Друга спроба була на початку ХХ століття, часи УНР, сто років тому - до сьогодні ця спроба триває.
І сьогодні, через 777 - через сімсот сімдесят сім років (!) - від зруйнування нашої Святої Церкви - ми впритул підійшли до її відновлення. Ми зараз і покликані здійснити те, що не вдалося Церкві часів УНР.
Це відновлення пов'язане звісно із іменем сьогоднішнього ювіляра, патріарха Філарета І Київського (Денисенка). Але значно більше церковність пов'язана із спасінням - тобто із здатністю Церкви приводити людей до Ісуса Христа.
Це є пряме визначення Церковності, Церковноспроможності - здатність навертати людей до Істинного Бога, Христа Ісуса.
Саме цій благодаті Духа Святого присвячена ця молитва - щоб він зглянувся на наші гріхи, не покинув нас - але знайшов собі вірних послідовників.

Висновок https://uawarrior-south.livejournal.com/77479.html

Вода і Кров

Слово про Хрещення яке воно є.

Сьогодні ми святкуємо Хрещення Господнє - коли Ісус приймає його із рук пророка і апостола Івана Хрестителя.
І ми сьогодні охрещуємо водою новонавернених Християн, - або нещасних дітей, які нічого не розуміють.
Але що розуміли під словом "Хрещення" - ті хто його здійснював, Іван Хреститель і охрещуваний 30-річний ізраїльтянин Ісус?

20. Тоді приступила до Ісуса мати синів Зеведеєвих, і вклонилась, і просила від Нього чогось.
21. А Він їй сказав: Чого хочеш? Вона каже Йому: Скажи, щоб обидва сини мої ці сіли в Царстві Твоїм праворуч один, і ліворуч від Тебе один.
22. А Ісус відповів і сказав: Не знаєте, чого просите. Чи ж можете ви пити чашу, що Я її питиму або хреститися хрещенням, що я ним хрещуся?
Вони кажуть Йому: Можемо.
23. Він говорить до них: Ви питимете Мою чашу і будете хреститися хрещенням, що Я ним хрещуся.
А сидіти праворуч Мене та ліворуч не Моє це давати, а кому від Мого Отця те вготовано.
(Від Матвія 20:20-23)

Тут говорить Спаситель про Хрещення справжнє - яке є хресна смерть, смерть від рук ворогів Божих на хресті.
Веселі апостоли Іван та Яків звісно думали посісти місця в Царстві реальному, десь схожому на наші земні держави - і підговорили маму посприяти цьому кар'єрному зростанню.
Праворуч і ліворуч - це як прем'єр-міністр і голова СБУ, по нашим сучасним розкладам, де Армія - менше ніж ніщо.
Годний такий соціальний ліфт - від бродячого проповідника до прем'єр-міністра.

Інші апостоли вкрай образилися і влаштували братчикам обструкцію. Тобто це всерйоз сини Заведеєві таку штуку утнули.
І звісно вони радісно погодилися випити любу чашу і охреститися будь-яким хрещенням - Бога ж нічого поганого на землі чекати не може? Нє?
Ну от і логічно пити Його чашу і хреститися Його хрещенням.

На виправдання апостолів Івана та Якова - вони не зрадили своєї присяги. Яків стане першим апостолом-мучеником, вбитий за наказом Ірода Агріппи, онука Ірода Великого, приблизно 44 року після Різдва Христова.
Івана будуть переслідувати все життя, переживе кілька замахів, буде засуджений до смерті і катований римським імператором Нероном. Святий_Іван_в_олії - так називається невеличка церква в Римі, збудована на місці, де апостола Івана поливали киплячою олією (San Giovanni in Oleo). За переданням апостол вижив чудом в такій купелі - після чого дожив до 100 року по Різдві Христовім і єдиний із апостолів помер природною смертю.

І ось це - насильницька смерть 11 апостолів і купання в киплячй олії Івана - і було тим Хрещенням, яким мали всі апостоли хреститися і чашою, яку мали пити.

Всі апостоли прийняли ступені посвячення:
- обрізані за юдейським звичаєм;
- охрещені водою Іваном Хрестителем;
- страждання і хресна смерть,
- ось повний перелік того, що входить у Хрещення.

Таке доповнення до Хрещення водного дістається звісно не всім віруючим. Але разом із тим - учень не більший від свого вчителя - тому кожен послідовник Ісуса Христа має бути готовий померти за сповідання віри.
У виборі між Богом і життям - ми повинні навчитися обирати Бога.
Ось що таке Хрещення.

Чи можливе воно без підготовки і якщо ні, то яка вона має бути?

Апостол Іван Хреститель говорить нам корисне:
2. ...Покайтесь, бо наблизилось Царство Небесне!
...
6. і в річці Йордані хрестились від нього, і визнавали гріхи свої.
7. Як побачив же він багатьох фарисеїв та саддукеїв, що приходять на хрещення, то промовив до них:
Роде зміїний, хто вас надоумив утікати від гніву майбутнього?
8. Отож, учиніть діла покаяння!
(Від Матвія 3:1-8)

Тобто справжнє Хрещення пов'язано із покаянням.
Підготовка до Хрещення - це покаяння у гріхах, яке проявляється на ділі.

Тим часом Українці четвертий рік живуть в умовах політичної шизофренії:
- четвертий рік йде війна - а хто ворог - невідомо;
- четвертий рік йде АнтиТерористична Операція - а хто Терористи, які організації слід вважати Терористичними - невідомо;
- на четвертий рік Верховна Рада визнала агресором і окупантом якусь державу - з якою в нас діє договір про дружбу і співробітництво, в якій наш президент три роки торгував цукерками, і в яку до сьогодні йдуть потяги із Києва.

Вітаю тих військовослужбовців, яким ця реальна політична шизофренія нашого уряду не заважає воювати.
Відставників, таких як я - запрошую подумати над тим, що Хрещення справжнє наближається для всіх Українців, і для нас також.
Ми - не мученики, в нас інша спеціалізація - ми убиваємо ворогів.

Коли до Івана Хрестителя прийшли воїни і спитали:
вчителю, що нам робити для спасіння?
І він їм відповів: Нікого не кривдьте, ані не оскаржуйте фальшиво, удовольняйтесь платнею своєю.
(Від Луки 3:14)

Тобто наша місія на цій Вітчизняній війні 2014-2018 - абсолютно християнська.
Програємо - буде не тільки дуже боляче, але і маємо шанс потрапити в пекло, - саме за поразку, за погане виконання присяги.

Ми всі на порозі Хрещення.
Нагадаю досвід двох повстанців-ізраїльтян, які були розіп'яті праворуч і ліворуч Христа Ісуса.
Римляни назвали їх розбійниками - хоча насправді за деякими переданням це були зелоти (державники, які боролися за відновлення державності Ізраїля), або навіть сікарії (кинджальники, які боролися методом особистого терору, про що говорить самоназва). Апостол Симон не дарма носив позивний Зелот - за що його особливо ціную.
Той же Ісус бар Абба - якого звільнили замість Ісуса Христа - теж зелот (надалі він покаявся, за деякими переданнями).

Ці два воїни - обидва отримали вирок смерті від римлян і були розіп'яті.
Один перед смертю покаявся перед Богом і був забраний у рай прямо із хреста;
а інший воїн - прокляв Господа Бога і зустрів смерть у наріканні і глузуванні із Бога.

Звісно убивство і смерть Самого Бога і дітей Божих - це діло рук диявола, ворога роду людського.

Хрещення - таким чином є не лише акт, але і процес - сходження від одного, простого до іншого, складнішого.
Що це за акт?
Це акт Присяги перед Богом виконувати Його заповіді і тільки Його заповіді.
Що це за процес?
Це процес підготовки ділами покаяння і самопожертви до кожного наступного етапу.

Нас Українців - сьогодні розпинає саме той самий демонічний ворог, який убив Ісуса і всіх апостолів - а зараз руками свого слуги володимира путіна калічить і убиває Українців.
З іншого боку - нас розпинає наш власний уряд шизофреніків і психопатів, зрадників своєї присяги держслужбовця - який четвертий рік підряд саботує власну Армію і Вітчизняну війну 2014-2018 загалом.

Ми, військові - всі давали присягу.
Більше того - я лише аматор, порядний, доброчесний, але аматор - тому хтось із вас, вищих офіцерів, організовував мою присягу три з половиною роки тому, літом 2014.
Ніхто не притискав нам пістолет до скроні чи ніж до горла, коли ми читали цю присягу - ми прочитали її добровільно.

І тому добровільно тут свідчу що як і абсолютна більшість військовослужбовців і я теж збираюся виконати свою присягу, не дивлячись на жодні психічні і сексуальні перверсії наших політиків, наших союзників, наших внутрішніх ворогів. Зовнішнього ворога я не боюсь - інакше присягу би не приймав.

Зараз розвалюється договір наших правлячих дезертирів-саботажників-шизофреніків із пеклом, їх договір зі смертю підходить до завершення - і кожен отримає ту нагороду, яку заслужив.

Грішникам ще не пізно покаятися.
Праведникам теж не пізно впасти в гріх, впасти в нарікання на Бога - як той воїн із хреста ліворуч - цим погубити всі плоди своєї вірної служби і померти в пеклі.

Тільки той, хто витерпить все до кінця - спасеться.

Вітаю тих, хто від 2014 року зробив свій вибір на користь виконання присяги - із тим, що свято нашого Хрещення, свято перемоги Божої на полі бою - наближається.

Зі святом!!! )

Різдво 2018

Ісус Христос народився -
щоб Україна перемогла Росію у цій Священній війні!

Вітаю всіх братів по вірі і братів по зброї із цим святом Різдва Христового, через яке Господь обітує кожному добру людському перемогу над кожним злом людським і не тільки.

Ми звикли святкувати релігійні свята.
Ми всі звикли до свят Церкви - як до чогось календарного, регулярного, повторюваного - і в цьому часто губимо саму їх суть.

Якщо ми уважно вчитаємося в тексти Євангелії, присвячені сьогоднішньому святу - то коротке і бідне свято Різдва для самих його героїв одразу переходить у смертельну небезпеку для Немовляти і Його батьків. Одразу дух лукавий бере гору в свідомості місцевого царя Ірода - який сприймає новонародженого Мессію як конкурента на престол - і починає вирізати всіх дітей у Вифлиємі і навколо віком до двох років.
З тих пір саме ім'я "Ірод" стало лайкою. На той час убивства дітей Ірод вже вбив всіх представників династії Маккавеїв, навіть простих людей, в яких була крапля крові колишньої династії. Всіх дорослих конкурентів - які були лише жертвами його хворої уяви - він вже повбивав.
А після того як повбивав дітей - і відчувши, наближення смерті цар Ірод візьме в заручники молодих людей і підлітків із найкращих родин Ієрусалима - і накаже після своєї смерті їх убити. Це він задумав щоб люди плакали.
Він - проклятий Богом і власним народом - він це прекрасно знав. Але йому хотілося, щоб люди ЩИРО плакали на його похоронах. (На щастя наказ царя-психопата виконаний не був)

Цю історичну довідку поставив у привітання - щоб ви оцінили в яких саме умовах звершувалося наше "свято".
Це ми сьогодні святкуємо перемогу Немовляти і Його батьків, які своїм подвигом врятувалися від багатьох небезпек.
А ми цього не знаємо - у нас свято, пісні, колядки, смачні страви на столі. Піст то закінчився, чого ж.
Для самого Немовляти і Його батьків - піст тільки починається. Причому ще той.

Царя Ірода ми можемо бачити вживу - якщо включимо будь-який російський телеканал.
Цей новітній російський ірод - абсолютна копія Ірода І Великого, про якого ми читали в Біблії - та сама маніакальна воля до вбивства, та сама маніакальна воля до пожиттєвого керівництва. Он вона - копія - знову розказує у щорічному телеефірі, що України не існує і ми є частина Росії.

Це всі загальновідомі речі наводжу лише для того, щоб підкреслити той факт - що спасіння це є результат сумісних зусиль:
- Святого Бога, який рятує людство тим єдиними способом, який можливий;
- подвигу святих людей (Марії, Йосипа, всіх праведників від часів Адама).

Чому Бог бере на себе такі труднощі?
Чи не простіше йому клацнути пальцями чи гримнути блискавкою чи просто явитися всім людям і погрозити їм пальцем, щоб вони себе добре поводили?

Ми достеменно не знаємо відповіді на питання чому.
Але ми точно знаємо, що Ісус не являвся тим, хто його гнав, тим, хто його відкидав і переслідував.
Виключення, апостол Павло - але він просто щиро вірив обманщикам у їх ставленні до Ісуса.
Всі решта віруючих - а їх було не більше кількасот за життя Ісуса - всі вони спаслися через те, що самі прийняли Христа як Бога.

Це зараз в Церкві номінально = 44 мільйони Українців.
Це зараз тільки в одній України охрещено 44 000 000 (сорок чотири мільйони) людей.
А тоді грубо було 120 до хресної смерті і воскресіння.
І жоден із них не загинув, - за обітницею Ісуса - окрім сина погибелі (одного чудо-апостола, Іуда Іскаріота).

Тобто заповідь рятувати овець так, щоб жодна із 44 млн не загинула - це тепер стосується першоієірархів Церкви (Київського Патріархату).
Ісусу було легше рятувати 120 чоловік, ніж 44 мільйони сьогодні - але принцип той самий.
І Самого Ісуса намагалися вбити незчисленну кількість раз від народження і до хресної смерті - в Євангелію потрапили тільки кілька замахів. Єпископат УНР сто років тому спіткала цікава доля, яка яскраво ілюструє тезу Єванглія "учень не більший за свого вчителя".

Моя думка - про причину Божого плану спасіння через народження від Діви і боротьбу із багатьма ворогами - що тільки таким способом можна було достукатися до сердець людей. Ніяк інакше - тільки через втілення, через життя в бідній родині, через спокуси лукавого і численні замахи його слуг.
В таких трудах і небезпеках звершувалося спасіння.

Але Ісус переміг гонителів - щоб дати шанс добру в цьому світі перемогти зло.
Щоб дати шанс не лише Українцям сьогодні перемогти агресора - але щоб дати кожному добру, особистому і колективному перемогти зло, яке нападає на нього.

І в нашій державі сьогодні відбуваються жахливі речі - 7% території окуповано, окупанти грабують і убивають Українців, цар окупантів прямо оголошує, що ніякої України не було і немає - а Українці зіщулилися, закрили вуха, примружили очі, залягли в позі ембріона на теплих перинах і сплять важким сном забуття четвертий рік війни підряд.

Не трогають їхнє серце сльози біженців.
Не трогають їхні душі кров убитих солдат і мирних жителів.
Не трогають розум - здоровий глузд зрештою (!!!) - прямі обіцянки новітнього ірода.
Живуть як трава при дорозі - пий, гуляй, веселись, завтра нас може не бути.

Ще й називають себе "українцями" і "християнами".
Такий лицемірний патріотизм і така лицемірна релігійність і дають шанс іроду на успіх.

Тому вітаю справжніх Українців і справжніх Людей, хто воює на цій Вітчизняній війні 2014-2018, на цій Російсько-Українській війні 2014-2018 п'ятий рік підряд.
Ця війна неоголошена нашими правлячими безумцями, які її відкрито саботують, наші світські іноземні союзники бачачи таке ставлення самі гальмують, а релігійні іноземці моляться "за мир" - вони очікують хто переможе, щоб переможцю сказати, що ми не винні перед тобою, ми за мир молилися.

Ось таке в нас Різдво, браття.

Тому я вітаю нас всіх із тим - що Христос народився для того, щоб всяке добро перемогло всяке зло загалом, а Україна перемогла цей філіал пекла на землі під назвою Росія і його безумного царя, новітнього ірода.

Христос народився - щоб дати нам шанс перемогти.
Було б нерозумно опустити зараз руки через гріхи політиків, єпископів, народу дезертирного і тп - і програти війну.
Коли Господь за нас на цій війні - за тих, хто воює, хто ризикує життям, хто жертвує - чого маємо програвати?
Нехай програє хтось іще, але не ми.

Тому дарую вам свою молитву в це Різдво - нехай Господь дарує перемогу правому в цей п'ятий рік нашої Священної війни.

Христос народився!
Славімо Його!

Latest Month

квітень 2019
S M T W T F S
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930    

Tags

Syndicate

RSS Atom

історія




free counters
Map

Makitra counter

Розроблено LiveJournal.com
Designed by Lilia Ahner