?

Log in

No account? Create an account

Previous Entry | Next Entry

Світське пастирство

Світське пастирство (мистецтво управління), оцінка ефективності.
"11 ... пастир добрий душу свою покладає за овець. 12 А наймит, не пастир, якому вівці не свої, побачивши, що йде вовк, кидає овець і тікає, а вовк хапає і розганяє овець. 13 А наймит тікає, бо він наймит, і не турбується про овець".
Іоана 10:11-13

Управління (Влада) і Держава

Ці поняття настільки близькі, що на практиці мало хто їх розділяє згідно принципу «чия влада – того і віра». Цей протестантський принцип існування влади в державі та її вплив на суспільство в нас ніхто прямо не декларує – але він свято зберігається скажімо як і принцип «все що ти говориш при затриманні буде використано проти тебе». Ці прописні істини не обов’язково формалізувати, все одно вони будуть мати місце.

Відчуваючи явний вакуум влади – і відповідно явний вакуум держави – ми маємо віднайти їх джерело в суспільстві, щоб зрозуміти чого саме не вистачає нам.

Отже влада – найбільш токсичний актив людства, проти якого немало написали правдивої критики ще язичники Риму і Греції – також піддається явній критиці в Біблії в притчі про терен. (Суддів, 9:7-15).
Влада завжди притягує, манить до себе і не відпускає своїх жертв серед людей аж до смерті. Битви за владу між бажаючими її отримати за будь-яку ціну і є причиною громадянських конфліктів цілу історію людства.

Звідки походить влада як така?
Влада є ніщо інше як реалізація права батька щодо власних дітей, онуків і правнуків про управління майном, організацією цього управління і спеціально успадкуванням майна. Так історично чинилася перша влада в історії людства, а на багатьох територіях вона взагалі збереглася і до сьогодні як основа суспільних стосунків.
Таким чином перша Держава, точніше протодержава – це ніщо інше як один потужний рід, який розповсюдив свою владу на інші сусідні, єдино культурні і єдинокровні із ним.

Щоб створити Державу – недостатньо одному голові роду мати якісь видатні чесноти перед власними родичами і співгромадянами. Цього достатньо, щоб стати вождем роду, вождем племені – але це все одно далеко від державотворчості. Всі держави раннього віку насправді об’єднані не стільки єдністю кровною і культурною – як єдністю релігійною.
Всі спадки світової архітектури раннього періоду є свідченням спільності віри тих людей – які будували релігійні споруди під головуванням їх одновірця. Так знамениті піраміди Єгипту є ніщо інше як спадок єдиною віри монарха (фараона) і його підвладних, що побудова цих споруд відкриє шлях на небо, шлях до Істини, шлях до Бога не лише для правителя, але і для його одновірців, які будують піраміду. Саме звідси таке дивне з нашої точку зору змагання, яким було життя в давньоєгипетській цивілізації – за вищу, кращу і більшу піраміду. Це було змагання поколінь єгиптян між собою у реалізації їх спільної віри.

Ми ще повернемося до змагання поколінь всередині держави.
Тут мусимо констатувати – що Держава в позитивному сенсі є знаряддя самопізнання суспільства про себе самого через жертовні вчинки на користь колективу. Якої моральної якості ці вчинки – така якість має місцева релігія.
Звідси поняття спільної релігійної ідентичності – яка і була основою державності і чистоту якої так боролися, що перших Християн майже всіх вбили як потенційних державних зрадників тодішні язичники Римської імперії, служителі базового державного культу.

Отже словник термінів, явища влади і держави

Ідентичність – релігійна (моральна, етична) є основою держави і суспільства, її пізнання вже служить конструкції більш складної форми як національна ідентичність.
Ідентичність національна – є підвидом ідентичності релігійної, яка включає релігійну і культурну складову масової ідентичності, де процес елітизації обивателів (наближення звичайних громадян до статусу еліти) є максимально можливим в історії людства.

Релігійні процеси в суспільстві щодо влади і держави

Самопізання колективне – безкінечний процес пізнання добра і зла в особистому досвіді того чи іншого етносу, народності – який приводить до створення єдиної ідентичності і єдиної держави на базі цієї ідентичності.

Романтизація – здатність романтизувати, поетизувати, підносити до вищого різні явища особистого і суспільного та надихатися ними.
Романтизація державиздатність надавати власній державі реальних чи вигаданих чеснот, боротьба за те, щоб чесноти були справжні а не вигадані – з метою закохатися в державу і викликати аналогічні почуття захоплення в середині власного суспільства в середині та ззовні, серед чужинців.
Управління державою (керівництво, менеджмент) – є ніщо інше як управління ідентичністю; позитивне управління має на меті набуття максимальної моральної чистоти, внутрішньої єдності для базової ідентичності, має причиною чисту ідентичність еліти; негативне управління має на меті розмиття моральної ідентичності пілвладних, має причиною гріхи елти, служить для їх приховування від підвладних.

Самопізнання ідентичності

Ми, сучасні Українці – прокинулися через понад сімсот років від сну бездержавності і фактично нічого про себе не знаємо.
Така собі
tabula rasa, на якій можна написати що завгодно.

Що ми знаємо про себе зараз?
Слід визнати, що майже нічого – де немає держави, там немає і об’єктивного самопізнання.
Але щось ми таки знаємо про себе із соціологічних опитувань – що саме?

Релігійна ідентичність абсолютної більшості наших громадян, від 65% до 96% відповідно самовизначення і відповідно хрещення – це Православне Християнство, вчення Ісуса Христа.
Національна ідентичність абсолютної більшості (82%) наших співгромадян є Українська.

На практиці це проявляється наступним чином – за словами «православний» і «національний» всі Українці буквально встають в чергу.
І яке здивування маємо ми, Православні Християни – коли виявляється що в нас «православні» абсолютно всі, від Католиків до Язичників.
Всі Українці як один – незалежно (!) від релігійної практики – претендують на прикметник «правславний».
І ми, справжні православні – такі стоїмо збоку і з цікавістю спостерігаємо за відчайдушним інтелектуальним змаганням всіх, від інославних християн до нехристиян взагалі за цю частину ідентичності. :)

Словом «національний» в нас називається все – від банків і страхових компаній до приватних освітніх закладів – і це нікого не дивує.
Вся Україна стоїть в черзі за прикметником «національний» ось вже 27 років власного існування.
Тому саме дефіцит православності і національності керує нами зараз – це ми можемо твердити точно.                                                      
Як це проявляється в реальній історії?


На практиці ці риси нашої ідентичності – які ще не склали гармонійної єдності – проявляються як боротьба за відновлення справжнього вчення Христа Ісуса серед Українців (духовна, релігійна ідентичність) та за повернення історичної пам’ятів в сенсі моральної оцінки діячів минулого, які і причетні до багатьох трагічних сторінок.

Єдиними суспільно-значимим процесом синхронізації цих ідентичностей, наближення цих ідентичностей до гармонійного поєднання був Майдан – християнська і національна революція, яку ми ще далеко не завершили.
Ця революція настільки актуальна для людства саме в сенсі релігійної і національної ідентичностей – що стала визначною для сучасного міжнародного співтовариства, вся політика людства, всіх семи мільярдів загалом зараз детермінована Майданом (і в позитивному і в негативному сенсі).

Порівняння ідентичностей щодо управління

 Засновник Християнства, Ісус Христос – Особисто Бог для понад двох мільярдів Християн – мислив Свою місію як місію монаха (безженного священослужителя), який всіляко відкидав всяку участь в світському управлінні і до прийняття релігійної місії історично був звичайним робочим (столяром).
Відомо кілька епізодів, коли прості віруючі намагалися проголосити Ісуса царем – і Він різко відкинув таку пропозицію. Відкинув не через чужість влади як такої для всіх Християн – але як чужість її для Його власної місії.

Беручи приклад із нашого Учителя – віруючі Християни ніколи не претендували на владу і не ставили собі політичних цілей у боротьбі за владу в державах як таку.
ВЗАГАЛІ (!)


Засновник Ісламу, Мохамед – навпаки мислив себе як теократичного правителя, який звіщає віру методом священної війни, газавату (джихаду).
До здійснення своєї релігійної місії був успішним аристократом і феодалом – тобто не працював фізично, здійснював управління своїм маєтком. Військовий похід на Медіну і заснування теократичної ісламської держави на чолі із Мохамедом – є основою мусульманської ідентичності. Ставлення Мохамеда до родини і роботи назавжди детермінують ставлення його послідовників до цих явищ конкретно і є запорукою того, що мусульмани чітко сконцентровані на отриманні влади над державою.

В цьому і полягає головна причина успішного розвитку держав Християн і фактичного коллапсу держав Мусульман.
Влада світська сама по собі є спокуса. Влада над людьми – спокушає сама по собі у відриві від релігійних цінностей. Монополізація ж віруючими політичної діяльності веде звичайно не до чистоти релігійної ідентичності, а до її спрощення до рівня виправдання влади.
Істинна Релігія, тобто Християнство – є вченням про Всеблагого Бога, який у своїй незреченій шляхетності не може дозволити собі насильства. І навіть при цьому безперечному істинному характері – Християни все одно докотилися до інквізиції та багатьох насильницьких дій. Таким чином Держава як інструмент світський – спокусила навіть Християн (!), принаймні частково. Що вже говорити про ті держави, де релігія вимагає від віруючих захоплення влади і тиск на невіруючих та іновірців за допомогою апарату державного насильства.

Тому в сенсі ідеальному для Християн нормативно є не боротися за владу вогнем і мечем – а навпаки, ухилятися від влади за допомогою вогню і меча.
В сенсі ідеальному для Мусульман – нормативно є захопити владу шляхом священної війни в конкретній державі і вести її супроти інших держав до повної військової перемоги.
Так є, тому що ми не здатні вийти за рамки особистої ідентичності засновників релігій.

Звідси ми і маємо фактичну відсутність очільників Святої Церкви, патріархів на чолі держав Християн – і навпаки засилля теократичних лідерів, імамів на чолі держав Мусульман.
І на рівні особистому – теорія і практика шлюбу сильно відрізняється в цих ареалах. Ні про яке лицарство, ні про які серенади під вікном прекрасної дами в ісламському ареалі не йдеться, м’яко кажучи.


Теорія світського управління для Християн в язичницький період – є та, що правитель повинен шанувати нашу віру і не втручатися в справи культові – а  Християни будуть чесними громадянами, в тому числі і язичницьких держав. І діти Христа так і перемогли серця багатьох язичницьких правителів – що ніколи не претендували на владу як релігійну самоціність.

Всі, ВСІ БЕЗ ВИКЛЮЧЕННЯ, ВСІ 100% християнських народів – мають святих правителів, які навернулися до Христа самі, своїм серцем і своїм розумом. Святі Королі і Святі Князі – тому то і святі, що це колишні язичники, які добровільно навернулися до Христа Ісуса!
Ніхто із Християн не завоював нашу прадавню державу Київську Русь або стародавні Францію, Англію, Чехію, Угорщину, Польщу і так далі. Ніде, в жодній із цих держав (!!!) ми, Християни не прийшли до влади через насильство над нашими невіруючими співгромадянами.
І це був масовий рух еліти європейців – тому що святі королі і святі князі спиралися на святих лицарів, які сформували ордени Святої Церкви, кожен з яких був потужніший за багато держав того часу.
Це був масовий рух до Христа цілої європейської спільноти націй – до пошуку власної чистої ідентисті перед Богом.                                              
Ось чому християнські держави такі потужні і цілісні – що навіть невіруючі за них воюють, причому воюють століттями.                             І будуть воювати – тому що наші держави підтримує Сам Бог.

Ось в чому секрет успіху Християнської релігії – яка є релігією Духу, релігією свободи і індивідуальності – а не державного примусу (в які б гріхи не падали би Християни щодо реалізації).

Сучасна ідентичність і особливості управління

Християнська ідентичність = це романтизація.

Це романтизація Господа Бога – заради якого сотні тисяч і мільйони людей прийняли монарший постриг і безшлюбно здійснюють Йому служіння – в монашому, чернечому служіння досягається максимальна повнота, максимальна чистота християнської ідентичності.

Це романтизація родини, романтизація сім’ї Чоловіка і Жінки – де ідеал високий ідеал взаємного служіння Богу і взаємних почуттів породив такий цікавий феномен як століття лицарських турнірів за честь дами, мільйони і десятки мільйонів віршів та сонетів, присвячених дамі серця, цілу субкультуру співців, бардів, менестрелів, яка обслуговувала закоханих.
(Сучасні спроби відновлення язичництва тому і приречені – що наші язичники після смерті чоловіка приносили в жертву його жінку і всіх рабинь в дому, тому що одної жінки на тому світі чоловіку буде мало.
Ні, шановні – цього язичницького слоника сучасній українській дівчині вам не продать. )

Це романтизація держави, її захисту як такого і її захисників персонально.

Це романтизація освіти і пізнання – де ореол вченого традиційно оточений святістю в очах інших членів суспільства.

Це романтизація праці – де фаховий підхід до тої чи іншої роботи робить успішних працівників національними героями.
Романтизація праці досягла такого рівня – що сягає романтизації капіталізму загалом і героїв цього капіталізму серед інноваційної інженерів, індустріалістів та фінансистів (див Ілон Макс, Білл Гейтс, Воррен Баффет,  Стів Джобс і тд.) 

Справжнє Християнство = це романтизація цілого життя, яка досягається жертовністю, жертовним вчинком самообмеження на користь тої чи іншої сфери діяльності заради Господа Бога.

Це ідеал. Реальна ж історія знає як волю до здійснення цього ідеалу – так і навпаки, відхід від ідеалу внаслідок важкості його виконання.
Якщо перша тенденція обіцяє нам відновлення чистоти ідентичності і глибини самопізнання через романтизацію дійсності – то друга обіцяє нам змішання ідентичності із гріхом або суєтою в кращому випадку, підміною заповідей Божих заповідями людськими, де_романтизацію життя в усіх його сферах від особистої до колективної.

Сучасна ідентичність християнських націй сьогодення залежить від кількох різнонаправлених процесів навколо релігійної ідентичності.
Криза релігійності серед європейських Християн набула свого максимуму в кінці ХІХ століття і знаменувала собою відхід віри в Бога і відповідно відхід чистоти християнської ідентичності.
«Бог помер» – цю спірну цитату німецького філософа Ніцше, генія декадансу і осмисленого озвіріння людства, можливо прикласти лише до сердець його сучасників. Господь Бог перестав бути мотивацією до дії для еліти європейського суспільства в той час.

Результат цього падіння щоправда був далекий від оптимістичного очікуваного «золотого віку наукового прогресу» і значно ближче до демонічного царства ніцшеанського «білої бестії», яка пожирає слабких по праву сильного і від того стає сильніша.
Цей період характеризується Першою Світовою війною, яку організували три двоюрідні брати, монархи Німеччини, Великобританії і Росії на трьох.
Дуже характерно, що всі три монарха являлися самопризначеними головами Церкви Христової в їх державах – в результаті чого віруючі громадяни стали жертвами їх імперіалістичних амбіцій цих правителів на війні, де загинули найкращі християни.
Трагічний розвиток Лютеранської Церкви в міжвоєнний період – коли ця спільнота піддалася спокусі замість наблизити світ до Бога через покаяння – просто наблизити Бога до світу через толерантність до гріхів політиків – є не лише трагедією німецького народу. Навпаки, державні спільноти віруючих протестантів, від Великобританії до Скандинавії, повністю унаслідували цей гріх сьогодні.

Спочатку протестанти втратили вплив на свою еліту, яка формально очолює Церкву до сьогодні – але фактично перестала вірити в Бога і використовує свій лжестатус очільників спільноти  вірних лише для захисту власних інтересів або інтересів держави понад інтересами спільноти вірних.

Цей процес характеризується розпадом християнських імперій і зловмисній організації передачі матеріальних цінностей метрополій не місцевим християнам, але місцевим опонентам віри Христової.
Тут можна і слід згадати передачу Суецького каналу від Великобританії та Франції місцевим мусульманським протодержавним утворенням – замість того щоб залишити його місцевим Християнам-коптам і створити їм державу. Тепер актив, ціна якому ще в ХІХ століття сягала десятків мільярдів доларів США – опинився в руках мусульманської військової диктатури – тому що на демократичних виборах в Єгипті перемагають мусульманські фанатики.
Добре, що ця єгипетська військова диктатура існує – але в потенціалі загальнолюдський актив Суецький канал, збудований на кошти Християн – переданий не місцевим Християнам, але людям, які підриваються на наших вулицях з криком «Аллах Акбар». Смисл цієї передачі мені не вдалося виявити у Англо-Саксів, з якими я спілкувався.

Так само неясним є смисл передачі християнської провінції Біафра, нафтоносної території в Нігерії на користь місцевого мусульманського населення цієї колонії, де Християни мають 43%, а Мусульмани решту 57%.
Місцева приказка, яка порівнює Християн і Мусульман є дуже характерна – як заєць випереджає на бігу черепаху, так Християнин випереджає в суспільному розвитку місцевого прихильника Ісламу. Це при тому, що населення є близькоспоріднене – але це дійсно факт як і те, що навіть місцева мусульманська терористична організація «Боко Харам» виступає проти західної освіти, тобто проти християнської освіти, адже ніякої іншої наш світ не знає.   

Тут можна згадувати багато християнських протодержав – від Коптського Єгипту і до Нагаленду, Мізораму та Південного В’єтнама, які стали жертвами падіння християнської ідентичності в метрополіях Європи.
Серед них не останнім було існування християнської меншини в Іраку – де християн налічувалося до 1 000 000 (одного мільйона) жителів. Всі вони були винищені місцевими мусульманськими екстремістами як помсту їх одновірцям із США.

Українці – які проголосили Голодомор 1932-33 геноцидом, злочином проти людства – спокійно дивилися як тих іракських Християн винищують.
Це кричуще явище подвійних стандартів – з одного боку звинувачувати світ у байдужості до винищення власних предків – і одночасно демонструвати точно таку ж злочинну байдужість до людей, які потрапили в аналогічну біду.

Автор цього тексту щиро певен – що навіть із усіма недоліками, які принесла померанчева нехристиянська еліта Україні із 2004 року включно із:
- передачею бандитам влади замість відправки їх до тюрми, як нам всім обіцяли в 2004 році;
- наступним розбазарюванням національного прибутку на соціальні програми, які були підкупом виборців, щоб приховати передачу бандитам влади;
- із відсутністю фінансування економіки – від газового терміналу і до замкнутого циклу виробництва палива для АЕС;
- із відсутністю програми розвитку Армії – яку фактично цілеспрямовано нищили із 1991;
- і іншими багаточисленними дурницями типу фактичного самоусунення від проблем Української Православної Церкви Київського Патріархату
- з усіма цими кричущими дурницями ЯКБИ тоді в 2005-2007 році Україна захистила би іракських християн, то Росія би не змогла напасти на нас в 2014ому.

Так, я це рішучу стверджую.
Канібали в російській еліті ті самі, вони були канібалами в 2004, вони залишилися такими самими і в 2014ому – для них в Україні нічого не змінилося, вони хотіли знищити постійно.
Українці устами своїх померанчевих лідерів озвучили моральну максиму щодо Голодомру – і самі ж її спростували на власному прикладі.
Тобто нація як колектив розвивається через реалізацію на практиці моральних максим Християнства.
А деградує нація – через лицемірну постуляцію тих чи інших моральних ідей – які їх спікери не збираються виконувати.

Вчинок все вирішує.
Жертовний вчинок на користь Бога і ближнього – він розвиває націю перед Богом.
І навпаки – лицемірний і боягузливий спосіб уникнення реалізації власне заявлених ідеалів – є шляхом до внутрішньої руйнації як колективу загалом так і особисто кожного його члена.

Ще багато вчинків де_романтизації нинішніх західних еліт слід вказати нам.
Тут все – від де_романтизації глобальних християнських міждержавних інституцій від ООН до ЄС до де_романтизації капіталізму.

Українська ідентичність і специфіка управління в новітньої історії

Замість того, щоб героїчно і жертовно будувати націю з 2004 року, від дня перемоги національної революції – ми залишилися на тому етапі, коли пан Ющенко пропонував януковичу стати на коліна перед донецькими шахтарями, вже розпропагандованими проти України з боку Росії.
Ющенко хотів стати на коліна перед злом – і він перед ним на коліна став, поставивши в цю позу і всю державу та все покоління еліти, яку він із собою привів.

Сталося це не лише внаслідок особистих якостей пана Ющенку – вірніше їх трагічного дефіциту – так і внаслідок сліпого копіювання антихристиянських процесів на Заході. В результаті ми, Українці – не лише не здобули власну ідентичність, а навпаки зробили крок назад, до дохристиянських ідеалів морального релятивізму, не існування Добра і зла.
Тому національна революція мала продовжитися вже 2013 року.
Автор є учасник подій і 2004 року і 2013 року – і може порівнювати інтенсивність подій. Масові жертви були саме 2013 року – в результаті антихристиянського бажання стати на коліна перед злом, пришити до Української Нації ту національну меншину із колишньої метрополії. Сама ця меншина, яка ніяк не змириться зі своїм статусом – зрештою майже розвалила нам державу через свого агента януковича, подільники до сьогодні перебувають у владі.

Я ще раз і ще раз свідчу – що шлях від Бога руйнує кожну християнську націю – і українську націю зокрема.
Замість того, щоб здійснювати на практиці оборону держави – ми сьогодні атомізуємося до рівня партикулярних задач всередині Церкви, Армії або ще якогось важливої сфери – не піднімаючись до абсолютно необхідного – до перемоги на війні супроти зовнішнього ворога.

 Пастир має душу покладати за овець. Щоб покладати душу, жертвувати власним життям – треба любити ближніх. Кесар має меч – говорить про світське управління апостол Павло.
Тобто світське управління - згідно християнського вчення - вимагає від управлінця (короля, князя, гетьмана, президента) наступних якостей:
1. любові до підвладних (аж до особистої самопожертви);
2. здатності ефективно застосовувати силу в обороні держави від зовнішніх ворогів.

Якщо цих якостей немає в політика, який пнеться в князі – нічого такому лізти до управління.
В нас же безумна ідея «нічого не робити» під час війни змагається зараз із ще більш безумною ідею просто «здати державу ворогу» та і все.

Те, куди ми йдемо – є шлях національного самогубства.
Свідчу знову і знову. Це змова еліт про колективне самогубство України.

Найгірше є те, що духовні пастирі – які знають те, про що я пишу – ігнорують свій пастирський обов’язок шукати загублену вівцю, хай навіть для цього треба покинути сто овець, які є в безпеці.
Ні, сучасні пастирі воліють хай та загублене овеча здохне – щоб не ходити і шукати його серед хуртовини зла, глибоких урвищ та злих вовків, а натомість запертися в кошарі і перечекати історичну негоду в уявній безпеці.

Все це настільки далеко від Християнства, що сповнює моє серце сумом.
Так само дивує ставлення військової еліти до того що відбувається – окупував ворог 7% території от і добре – зате залишилося ще 93%, з якої можна отримувати зарплату. Ворог захопив у рабство до 6 мільйонів людей, 2 мільйони з них мусило тікати – це при тому що весь ЄС стоїть на вухах лише через 500 000 (п’ятсот тисяч) біженців – а тут найбідніша держава Європи має якось давати раду із кілька раз більшим потоком біженців, якому ми ніяк не забезпечимо нормального життя і яке мусить підірвати економічну стабільність решти держави. Ну і нехай підірве – а що?

Ось ця відірваність від реальності елітаріїв, тих, хто претендує на отримання бонусів від статусу національної еліти – їх відірваність від інтересів овець, мирних лояльних Українців – і убиває нашу державу зараз, руйнує її із середини.

Нам треба

- звільнити овець взятих у рабство ворогом із 2014 року;
- відрубати роги козлам, які завели овець в пастку;
- відрубати голови вовкам, які убивають овець на свою користь проти волі Божої.

Цей спосіб дій = це і є справжнє пастирство, яке відновлює справжню православну християнську ідентичність всієї нації.
Все інше = це самознищення єдиної нації, відрив еліти від народу, відрив всіх Армії від суспільства, відрив Церкви від суспільства та суцільна взаємна атомізація як елітарних верств так і суспільних верств між собою.

Latest Month

квітень 2019
S M T W T F S
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930    

Tags

історія




free counters
Map

Makitra counter

Розроблено LiveJournal.com
Designed by Lilia Ahner